Село на Україні – як усі –
Садки вишневі і біленькі хати,
Погожі ранки, скупані в росі,
І горнеться до ганку рута-м’ята.
Чому ж сюди, з далеких і близьких,
З усіх усюд збираються прочани,
І аура тепла єднає їх,
Хоч бачаться уперше чи востаннє?
Тут, між полів родючих і долин
Лежить пісенна українська Мекка,
Сюди нам найкоштовнішу з перлин
Приніс колись у сповитку лелека.
Цьому дитяті сам Господь велів
Прибрати хист славетного Орфея,
Всотати болі й радощі землі
І стати краю рідного душею.
З її благословенної руки
І талану привабливість нетлінну
Світ пізнає сьогодні Землянки,
Корещину, Полтаву, Україну.
Збивала доля ноги на стерні.
Світ копошивсь у вічній круговерті,
Та янгол стрімко і завзято вів
Із маминої вишні – у безсмертя.
До Чураївни завше будем йти,
Щоб разом і творити, і боротись.
Якщо народ зрікається святинь,
То він не вартий імені народу!
У мене був керівник хору, котрий допомагав Раїсі Кириченко робити перші кроки у співочій кар'єрі. Він завжди згадував її тепло, шанобливо і з захопленням...
мої шанування і героїні вірша, і Автору, і честі його, і таланту Співачки, і вашим голосам, що сьогодні дуетом пролунали в серці.
дякую за вірш цей, пане Вікторе!
Якщо народ зрікається святинь,
То він не вартий імені народу!
Це не тільки присвячення Раїсі Кириченко, це краса синівських почуттів до неньки України. Сильно!
