/Чуєш, брате мiй, як перельотне, зальотне, огнiжджене на нашiй землi чорне птаство картавить над нашою долею? То ми сякi, то ми такі, а то ми зовсiм нiкудишнi. Не здатнi свою державу мати. Не можемо самi собою керувати.
Завжди щось комусь виннi, завжди у "вiчному боргу" перед "визволителями". Перед кимось маємо просити прощення. Перед кимось за щось маємо каятися.
А хто буде каятися перед нами!? За те, що вся Україна упродовж столiть для українцiв була Бабиним яром? За те, що винищили удвiчi більше нашого народу, нiж маємо зараз? За те, що висмоктали з нашого люду і кров, і пiт. Здерли iз нього сiм шкур, понiвечили душу, витоптали його святинi. Хто?! Де ви, правдолюбці?..
Та й покажiть менi народ без грiхів чи без достоїнств. Святими стають лише тодi, коли вже не можуть грiшити. Наш народ "грiшив", в основному, перед "визволителями". Втомлювався постiйно дякувати. За те нас нарекли "лiнивими", "тугодумами".
Розповідають казочки. Що навiть землю нашу святу народ дiстав від Бога завдяки своєму лiнивству. Бо прийшов останнiм. А Всевишнiй до того все пороздавав проворнiшим. Отже, шкода йому стало українця i виділив для нього зi своїх запасiв. Тому й земля наша - райська. А ми на нiй - щось таке. Нi пришити, нi прилатати. Тому й усiм нас "шкода". І всi бажають нам "допомогти". У нашiй хаті порядкувати...
Отакий імідж латають нам усякi паршивцi. Отаку ментальнiсть. ! ми вже й самi починаємо себе ганджувати та самобичувати. Сидить паршивець на нашiй шиї, живе за нашу кровавицю і варнякає, що ми поволi рухаємося. Вони, звiсно, рухливiшi. У них - мораль сперматозоїда. Швидше встигнуги. І запліднити собою. Тому й до Бога швидше встигли. Землi вiдхопили. Тепер уже створюють мiфи, що ми на своїй землi випадковi. Аби потiм довести, що не випадковi тут вони. Ми - поганi, значить, все, що вони чинять у нашiй хаті, - хороше. I все виправдане.
Наша ментальнiсть. Люде мiй славний! Як тебе затуркали! Як тебе забили! Як тебе задебілили!..
А що, якби ми хоч на коротюсiнький часовий вiдтинок стали такими, якимй усяка шушваль нас вимальовує? "Лiнивi"? Добре - ми лiнивi. Тож ви, "працьовитi", злiзьте з нашої "лiнивої" слини. I чалапкайте. Своїми клишоногими. Далеко-далеко. Звідки прийшли. Хто - за Червоне море, хто - за Уральськi гори. А хто - в ажтуди. "Мой aдрес и не дом, и не улица". У вiчний мiраж. Або ж, коли живете на нашiй землi - працюйте на нас. А ми будемо їхати на вас... Помiняємося ролями... Не подобається? Правда?
Хамовi нiколи не подобається, коли в людинi людська гіднiсть прокидається. Хам любить хребет зiгнутий. По ньому легше вилiзти на голову. А випрямлений хребет вiн уже називає "националистическим", "антисемитским", "антирусским" i ще казна-яким "анти"... Лише не антихамським... I вже спрацьовує хамська логіка. Не ти герой, мiй побратиме, що піднявся з рабських колiн. А вiн, хам. Який знову хоче тебе на колiна гюставити.
I ти, мiй добрий i пктинний народе, просякнутий надувiчливiстю i надделiкатнiстю, починаєш доводити хамовi. Де, мовляв, логіка? Серед "найкровожаднішого народу-антисеміта" у найзлачніших куточках його землі упродовж століть проживало й проживає стільки євреїв? І хамська логіка відповість. Що це не завдяки гостинності і доброті українців. А завдяки "самопожертвi євреїв"... Де ж, мовляв, логіка? На землi народу, який "зоологически ненавидит русских", живе стiльки росiян? І той триклятий "хохол-руссконенавистник" уже й сам став "русскоязычником". Аби його краще розуміли. І хамська логіка, по-хамськи, зауважить: "Эго не благодаря гостеприимству и доброте украинцев. Это благодаря вечной самопожертве русских делать других счастливее..."
Де, мовляв, логіка? У новоутворенiй своїй державi ми в першу чергу вiдкрили школи еврейські, польськi, чеськi, угорськi, румунськi. Не закрили жодної з насаджених нам росiйських. І не вiдкрили жодної української, там, де конче їх треба вiкрити. Для своїх "незрячих гречкосiїв"? .. А хамська логіка репетує про "насильственную украинизацию" i "ущемление национальных прав русских..." Де, мовляв, логіка? У столицi незалежної України не побачиш в продажу нi української книжки, нi українського часопису? I хамська логiка "ухмыльнется": "Нет спроса..." Де, мовляв, логіка? У самостійнiй Українськiй державi упослідженi тi, хто страждав за цю державу по Соловках i Сибiрах. Хто гнив по криївках i тюрмах. А ті, бандюги, що за одне слово про самостiйнiсть стріляли нам у потилицю, хто садив нас у неволю i мордував нас по катiвнях, - ходять у кроях, отримують престижнi пенсії. Та ще й на нас покрикують, що ми "бандити"?
І хамська логіка просичить "о кровожадности бендеровцев и оуновцев"...
Отакi ми, брате мiй українцю, "жорстокi". Отакi "невдячнi". Отака наша "человеконенавистническая" ментальнiсть. Отакі ми лiнивцi й тугодуми.../
Євген Дудар
Це не просто портрет українського народу в історичному ракурсі. Це крик душі кожного з нас, котрі здатні ще мислити, розуміти і любити. Уклін і шана авторові твору і Вам, Віталію, що донесли нам.
Так,Віталію вдячна Вам такі твори треба писати й писати.Пробудити ,щоб дійшло до мізків кожного,Хто ми такі і чого варта наша країна. .А цей поет,що не в клубі поезії?..Шкода,якщо ні. Успіхів Вам!!!
та більше довірливі 
