Буває хочеться, щоб заглянули в саму душу,
На дні щоб походили без непотрібних слів.
Все мовчки, щоб не дізнались перехожі:
Чим дихаєш ти взагалі.
Буває хочеться найвищу взяти планку:
Тримати у руках початок літнього світанку.
І посміхатись просто так без всякої причини,
Та й закарбовувати в пам'яті ці диво днини.
Буває хочеться закрити очі на брехню,
Закинути усі образи у петлю.
Вдягнути ті рожеві окуляри,
Й поринути у світ дитячості-забави.
Буває хочеться до всіх будь милосердним,
І пробачати без будь-яких вагань найчерствим.
Зуміть відкрити серденько тому,
Хто вчора полюбив солодкую брехню.
Буває хочеться додати у життя-палітру
Своїх думок відтінки, які подарувала вітру.
Позбавитися від усього зла,
І жити тільки для єдиного добра.
Але, на жаль, це лиш німі бажання,
Які живуть у голові моїй.
Фантазія для них - то мама ніжна,
Реальність же - то мачуха грішна.
