Ця історія трапилася рівно 20 років тому. Тоді моїй онучці Вікторії було 2,5
рочки. На той час у неї вже був трьохмісячний братик, тому батьки віддали її у дитсадок "Ружечка". Віка була жвавою,говіркою дівчинкою. Уже знала усі букви,
розрізняла кольори і знала назви багатьох геометричних фігур. Старші сусідські діти часто брали дівчинку на вулицю, забавляли і гралися з нею, даючи змогу мамі
попорати братика, та виконати інші домашні справи.
Коли , нагулявшись, Віка поверталася додому, вона, щоб не розбудити братика
не дзвонила, а легенько шкрябала у двері.
Того літнього дня уся сім"я була вдома, лише Віка знаходилась у дитсадку.
Взагаліто вона ходила туди неохоче, щось її там тривожило, ніяк не могла звикнути.
Донька клопоталася з малюком, зять щось ремонтував, та на разі почув легеньке шкрябання, присухався, але двері не відчинив, бо ж знав, що так могла шкрябати
лише донька, а вона ж у дитсадку! Та шкрябання повторилося ще і ще. Коли ж чоловік нарешті відкрив двері, то очам своїм не повірив: біля дверей стояла донька
в плавочках і панамці, з черевичками в руках. По її щічках котилися сльози. "Чому її привели додому?" - здивувався чоловік, розглядаючись, але нікого з дорослих
поруч не було. Він пропустив дівча у квартиру, а воно розмазуючи слізки по щічках пролопотіло: "Наказуйте мене, але я туди більше не піду!" Тут і мама з кімнати визирнула. "Що трапилось, доню?"- стурбовано запитала. Та дівча мовчало.
Як з"ясувалося згодом, діти гуляли на подвір"ї у пісочку, а вихователі навіть і не помітили, як маля саме пройшло немале подвір"я закладу, вийшло за його
територію, перейшло через дорогу, проминуло три дев"ятиповерхівки, дійшло до магазину, повернуло ліворуч, знову проминуло три будівлі, знайшло свій будинок, піднялося у під"їзді на свій поверх і пошкрябало у двері своєї квартири.
Звісно були серйозні розбірки, виховательку перевели в іншу групу, а Віка
продовжувала ходити в дитсадок. Нащастя, нова вихователька знайшла ключик до серця дитини і вона там прижилася.
Я своїх онуків і дітей усіх
Хочу захистити від всіх лихоліть.
Хай батькам на радість здорові ростуть,
В світі цім жорстокім щасливо живуть.
Здійснюються мрії їхні хай завжди,
Хай не знають воєн вони і біди.
Щоб їм Україна матір"ю була,
З ними розвивалась, кріпла і цвіла.
Щоб щасливі люди в ній усі були,
І як матір рідну її берегли!..
Скільки ж цікавого, корисного, виховного зберігає Ваша пам"ять!!! Браво Вам!!!
геометрія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталочко! Ніколи не жалілась на свою пам"ять. Бувало чоловік запитає звідки я про те, чи інше щось знаю, а я йому кажу, що мене так бабуся вчила, хоч вона померла, коли я навчалася у 7 класі...
Дитячі душі дуже чутливі до несправедливості. Щось же поело дитину додому? Гарно написано.
геометрія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ганю! У неї траплялися прикрощі і в школі, бо чомусь попала в немилість до першої учительки, хоч на випускному з дитсадка всі говорили, що це найрозумніша дитина.І лише коли сім"я переїхала до Кривого Рогу, на той час уже третьокласниця Віка відчула себе справжньою ученицею, бо вчителька розгледіла у ній те, чого не хотіла побачити перша вчителька, ось такі прикрощі бувають...
