****
Той степ придніпровський плекав нескориме вояцтво,
І вільнії люди прийшли за пороги Дніпра...
Розправило крила, зростало на силі козацтво -
Так Січ Запорозька - Вкраїни опора - росла.
І Хортиця-мати синів виглядала здалека,
Й пороги Дніпрові тужили стражданням віків:
Пливли запорожці до міст чорноморських - із пекла,
З турецького рабства своїх визволяли братів...
Та Січ Запорозька - лицарської вольності братство,
А Степ придніпровський - із кримським обнявсь на межі...
Сірко-характерник водив нескориме козацтво -
Й кришилися шаблі турецькі й татарські ножі...
Та доля химерна: ворожі насунули хмари,
І плакала кров'ю калина над дзеркалом вод...
Історія знає: часом з козаками татари
Ішли проти Польщі і проти турецьких заброд.
Крим - Світу перлина, плавильня вселенська народів,
Жорстокості людської знаєш терпку гіркоту:
Розбилося рабство турецьке - і знову приходив
Загарбник нещадний на землю твою золоту...
Міцніла на півночі заздра Московія хижа,
До теплого моря шукала широкі шляхи -
Знов кров полилася: Росія голодна безстижа
Орлом двоголовим вп'ялася у Крим на віки.
Скотилося сонце Тавриди у сиві тумани,
Десь доля блукала за морем - в турецькім краю...
У землі чужинські татарські брели каравани,
Тим зайдам московським лишаючи матір свою.
Далі буде
Автор: Світла
