...Що ж там видно,
Злий мій Джине,
З горлечка пляшки?
Хрускіт фісташки
Об мої зубки..
Робиш зарубки
Смутком на склі:
"Бажаю", "Ні"...
Ні, ще не час!
Джине мій, нас
Дно розділяє -
"Нас" ще немає.
Віриш мені?
Коркові сни
Ніс твій вдихає
І осідає
Мрія на дно...
Мій все-одно!
Та не пускаю,
Хоч і скучаю.
Гризу горіх...
"Лусь!" - Ти ж не втік?
Я вже готова
Солодку мову
Пити твою..
Йди -жадаю!
два таких необычных по форме и смыслу стиха, Марьяна...даже растерялся немного...думаю, что это очень хорошо, ведь искусство, настоящее искусство это всегда что-то необычное не шаблонное и новое, обязательно, настоящее искусство это всегда поиски нового, а если ты хочешь, идти проторенным классическим путем то для настоящего искусства нужны - очень высокий талант, тщательность переходящая в филигранность и огромный труд. выбирайте и удачи Вам!
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Немає з чого вибирати, Володю, бо ні перший, ні другий шлях не для мене - надто лінива, розсіяна і піддана впливу настрою та погоди, щоб торувати один із них. ..Всього лише ловлю своє задовлення через і завдяки поезії)))
Дякую вам за те, що не проходите повз.
добре приходити до вогника того, хто може зігріти тебе в той час, кои весь світ студеним дихає тобі в сереце...
а ще гарно як робити відкриття для себе: ось нова грань чиєїсь душі розкрилася перед тобою, ось новим кольором засвітилася вона у сказаному слові.
скільки ж ще цікавого світу, вашого, особливого ховається за тим образом ніпівдівчиська-напівмавки, карпатської чаклунки, ворожки, красивої і загадкової?!.
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нічого не ховається, все як у білочки горішок - на долоні
Страшенно радію, що своїми забавляннями розвіяла трішки весняний холод. Хай у вас завжди буде літо, Касьяньчику і в світі вашому і в душі