У долю не вірю.., та вірю в магніти.
У ті співпадіння, - шукаючи щастя.
Бо варто когось у цім світі Любити
і знати, що день твій наступний - на краще.
Ще вистачить духу і сили зомліти,
в обіймах Твоїх на хвилинку пропасти.
Втекти недалечко від себе, погрітись,
а далі.. з поверненням, - вже не для фальші.
Прощатись не час, бо ночами так важко.
Збирати себе по краплинках ілюзій.
Не варто спочатку почати відклавши,
усе, що тримала у серці, в напрузі.
Зізнатись не важко, що в спогадах живши.
Забула тепер, - мить на зустріч прекрасну.
Та завжди так було, коли Воскресаєш, -
життя знов дарує можливість не впасти.
У долю не вірю, та вірю в причастя.
Оте, що дається хвилинами змоги.
Бо все, що для сили, - нагадує завше,
що ми лиш краплини, - у вічному Морі.
На ніжність бракує нам часу.. Напевне?
Але цей обман віддаляє від казки.
Бо в кожному є щось Незвичне, Священне,
що всі співпадіння складає у пазли.
Коли відшукаєш своє, - то картина суцільна.
І ти знов літаєш, під хмарами десь-там.
Але все одно: на землі, чи на небі, -
твоє буде завжди з Тобою з натхненням.
