Пригорни і камінь - з мого серця,
що так здавна нести притомилась.
Не шукаючи ні сил, ні версій:
що й чому, - дозволивши безсилля.
Не з учора: все завжди минає.
Вже минуло, навіть те, що зараз...
а минувше без кінця й без краю,
в ньому навіть слабкості безкарні.
Ще на осуд стане, що не сталось,
навіть страх за тим, що бути може...
В спогадах все слабне в барвах й далі
сам на себе схожий там й не схожий.
Зараз небагато треба: бути
так от, канувши в твої обійми
в час, як у Далі м"який і гнутий,
не безжальний, не прямолінійний.