UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ганна Верес (Демиденко): Не стало в родині батька - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Людочко.   
Променистий менестрель, 26.04.2016 - 18:47
Бабушки Евгений ЕвтушенкоПростим отцов усталую небрежность и матерей припадочную нежность — их просто не хватает на детей. Россия наша держится на бабушках, и вся Россия в бабушках, как в башенках невыветренной совести своей. О них обыкновенно не заботятся, и всё-таки они всегда в цене, поскольку не бывает безработицы у бабушек в таинственной стране. С глазами всепрощающе печальными они в домах ютятся по углам машинами стиральными, качальными, машинами, что плачут по ночам. К любой из них во сне приходит девочка, которая когда-то на заре скакала, как ненайденная денежка, ни на орле, ни решке — на ребре. Но девочку — её легонько сдунули, как голоногий тоненький обман, и денежку с усмешкой в старость сунули, как будто в полный крошками карман. И бабушки, стирая или стряпая, когда тоска по детству их берёт, впадают в детство, словно реки странные, которые текут наоборот. Под их очками скрыты грады Китежи, а взглянешь под особенным углом — качается на пальце, как на витязе, напёрсток, будто крошечный шелом. Жесток наш век, своих детей не балующий. Мы в мягкости и то порой грубы но по земле, на счастье, ходят бабушки так мягко, словно ходят по грибы. Всемирных неразумностей свидетели, они среди пелёнок и посуд, как разума тишайшие светильники, свои седые головы несут. И - вечные Арины Родионовны - с колясками по скверам семеня, курносые надежды нашей Родины они толкают впереди себя. Быть бабушкой — нелёгкая профессия. Им грустно — впереди небытие, но у России зубы вновь прорезываются в руках у грустных бабушек её. Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прекрасна поезія, а особливо слова:Всемирных неразумностей свидетели, они среди пелёнок и посуд, как разума тишайшие светильники, свои седые головы несут.
Променистий менестрель, 26.04.2016 - 13:45
Доля жіноча - подвиг земний, а де їм пам'ятник?То Ваш вірш... Спасибі, Ганю.     
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, В'ячеславе. Це висока нагорода і для мене.
Світлана Міраж, 26.04.2016 - 12:55
Проникливо, щемно, від душі написано, з великим співчуттям! Так воно і є: діти розлітаються, а матері залишаються на самотині.  Спасибі за вірш. 
Mik (галицька миша), 26.04.2016 - 12:46
 Проникливий, щирий вiрш, Ганночко! Саме така доля в матерiв... Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Міку.
Д З В О Н А Р, 26.04.2016 - 10:36
Співчуваю! Кріпіться, але не пригнічуйтесь. Бо смерть - це невідворотнє... А людина живе для майбутнього...Сили Вам і терпіння! 
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дорогий мій Дзвонарику, дякую за співчуття. На жаль не знаю Вашого імені, це не моя історія, на щастя. Але я живу серед людей, та ще й в селі, де всі про всіх майже все знають. Отож я й написала про одну сім*ю, котра втратила батька, котрий воростив трьох не своїх дітей, як своїх, дружина ж залишилася одна, її не завжди розуміють її власні діти.Виявилося, що це актуальна тема. Дякую Вам. Я Марсіанина віднесла у чорний список, щоб він на нас не заробляв гроші від свого господаря. Адже це тролль, якому чужа Україна, наші біди і почуття.
Зоя Журавка, 26.04.2016 - 09:41
 Щемний вірш...аж просльзилась...Така в матерів порода – Служить завжди дітворі…» Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Зоєчко.
Ганна Верес (Демиденко) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Нілочко.
|
|
|
|||||||||||||||||||||||
Служить завжди дітводі...Істина правда 
