Вона любила запах шоколаду,
Шоколаду з лісовим горіхом.
Я сприймав це, як її розраду,
А інші – з подивом та сміхом.
Вона всього лиш не така, як всі!
І красу на нюх оприділяє,
В неї стрічка заплетена в косі,
Коли іде, то наче хвиля з моря випливає…
Вона струнка, мила, без істерик,
У неї родимка маленька на щоці…
Її душа легка, як той метелик,
Тому вона не така, як всі!..
Жінки із завистю дивляться на неї,
І чоловічий погляд жоден не мине…
Її очі світяться землею,
Й ніхто незнає куди вона іде…
Вона іде в лікарню помирати,
Її хвороба до «старості не жде».
Наступну весну не зможе дочекати,
Тому радіє, що іще живе!...
Вона любила запах шоколаду
Та я не встиг сьогодні принести,
Не вдихнула його смаку, - розраду,
Не встигла в косу стрічку заплести….
Вона була не така, як всі,
Вона вміла кожен день цінити!
Для неї другом був і не сказав тоді,
Що більше за життя вмію її любити!
25.04.2016 р.
