Таки весна! І в двері вже не стукає -
вона дереться вперто в душу: "Ну,пусти!"
Тривожить серце надрізкими звуками.
Я ж не готова тебе слухати, прости!
Мені іще співають колискові
зимові хуги й сніжні заметілі.
Глибокі, вкриті кригою розколи
не гояться на змученому тілі...
Сніжить з очей...Із вуст лиш тільки пара...
Слова поодинокі мерзнуть зльоту,
долонь безкрівних холод, погляд - хмара.
Медових мрій іще порожні соти.
І не борюсь. Не вистачає сил -
замулилися внутрішні потоки.
Довкола світ, а я його краси
чомусь не бачу з власної коробки.
Лиш кроки озиваються в мені
і пробіжить спиною прохолода...
Пора...Весна...А серце навесні
Ожити має, як зі сну Природа!
