Весна.
Їй нАвстріч яблуневі соки,
прокинулись-
кружляють-
струменять,
як спів трембіт.
Я думаю про вроки,
також,
чи здатна я тебе кохать?
Та не буденно:
палко,
стрімко,
різно...
Набуте те, вогневе -
пізнавать
в обіймах -
так! -
нехай удвох згоріти,
але спочатку
взнати
все - про нас.
Орбіт криві поєднують фантоми
сузірь:
Я - Ти -
із ніжністю торкань,
бо є у нас,
по обоюдній змові -
бажання пульс,
воз"єднань благодать.
Візьми -
візьму! -
такі вогневі кресла!
Навстріч блаженству плазма із дінця
струмить -
О, так!
І найніжніші сплески
удвох -
де я в тобі,
з тобою -
до - вінця*
Візьми!..
...............візьму -
..............................такі вогневі стегна;
За талію тримаю!..
..................................Плазми сплеск -
Життя в тобі посіє. Так і треба!..
Тебе я запускаю в сьоме небо,
Весна ж - зими із літом, справній секс!
З ніжністю - Дякую...
бо твій словесний сплеск -
зірвав у мені силу тих ємоцій,
які створили світ увесь...
І задрижали горі, верховіття -
схилилися до стегон,і -гудуть...
і ...хочеться...здіймати хвилі вітром,
і ...хочеться ...кохатися і ..буть...
Дуже гарно - водночас експресивно і ніжно. Але чому до вінця? А потім?
norma Ardeko відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"вінець" - у мене якийсь різнозначущий : це може бути і вінчання, тобто - об"єднання на все життя...Але тут - більш - відчуваю, до - вищої ступені насолоди ))