Давай помиримось, бо знаєш,
Що завтра може й не настати?
Хіба для того гордість маєш,
Щоб припинить мене кохати?
Сказала я тобі слова,
Що засмутили твою душу,
Я не навмисно, тільки знай,
Себе тепер картати мушу…
Ну хто ж то знав, що то не ти,
А інший хлопець був із нею,
Лиш серце каже: « Ти прийди!»,
А розум все: «Мандруй дорогою своєю!»