Плине часу ріка,
несе човники доль.
Я в одному сиджу,
ти назустріч пливеш.
Милий погляд сумний,
ніжних рук теплота...
Так хотілося нам
зупинитись на час.
Та для нас - тільки мить.
Нас розносить ріка.
Встигну кинуть лиш іскру
із серця свого.
Запалити човни,
розтрощити той час,
Розчинитись в обіймах,
навіки зростись!
Та не можемо ми
зупинить часу плин!
Ми приречені вже,
Ми безсилі в борні.
Невблаганний час-кат
жене далі човни.
І пливеш ти - на СХІД -
Я ж - на ЗАХІД пливу.
Ми зустрілись на мить!
Мирослава Жар відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Час виставляє жорсткі рамки у стосунках між людьми, наприклад між поколіннями: нерозуміння,інше сприйняття реальності, фізіологічна невідповідність тощо.
Дякую і за квіти, і за сердечко, і за ...колисанку(?)!
Дай Вам Бог всього, що потрібно Вашому чутливому серцю! 
