Я завжди прагнула бути ідеальною.
З карколомною фігурою,
з ясним розумом у очах.
Коли мене запитували,
як тобі вдається бути такою худою,
я сміялася.
Та мало хто знав, якою це мені
діставалось ціною.
Як я вперто боролась з собою,
з зайвою вагою.
Як вставала до світанку і попри втому,
присідала, качала прес.
Як роками сиділа на дієтах,
мучила себе гречкою без м'яса і солі,
як моїм єдиним сніданком була вода.
Я завжди прагнула бути ідеальною.
Корекція брів, манікюр, макіяж,
сукня, підбори, щоб бути стрункою.
Ночі без сну, сотні прочитаних книг.
Я хотіла вміти все, розбиратись у всьому
З розумом ставитись до життя.
Я завжди прагнула бути ідеальною,
варила борщі, котлети,
готувала смачні сніданки для нього,
чекала його кожен вечір,
пробачала йому дрібні провини,
ніколи ні в чому не дорікала.
Я завжди хотіла бути ідеальною для нього,
я так міцно його кохала.
А він пішов.
І на прощання сказав мені декілька слів.
Сказав, що я надто ідеальна.
Запитав в якій казці я читала
що кохають рабів?!
Ідеали не створені для любові.
Від них втрачають розум,
але їх не кохають.
А я так хотіла бути тобі ідеальною.
Я так хотіла щоб ти міцно мене кохав.
