сатирична поема (оновлена)
Недоберу: чи сон наснився,
Чи, може, з вечора напився,
Але приверзлися чорти
І поміж ними, куме, ти.
Радію, що побачив друга.
Тим паче – справжній козарюга,
Хоч в пекло трясця заведе –
Такий тебе не піведе!
На шиї в тебе, як годиться,
Не хрін собачий, не жар-птиця,
Не цяця із «дальоких мєст»,
А просто православний хрест.
Чуб оселедцем, вуса хвацькі –
Все, за звичАєм, по-козацьки.
Та є дрібничка ось яка:
Не вистачає бунчука…
І хоч бунчук – давно не зброя,
(Хоч довбонеш – ніхто не встоє)
Та роль його тепер зросла:
Він – вірча грамота посла!
Ти ж, куме , мудрість не вособив
І знову дієш сам по сОбі
Імпровізуш, як тоді,
Коли були ще молоді.
Тож я не те щоб здивувався
Але подумав: кум попався,
Тут і злякатися не гріх:
Чорти ж не наші й шинок їх…
Та ще й лукаві окаяні:
Тверезі брешуть, брешуть п’яні…
Не зрозумієш що та як –
Куди не кинеш – скрізь косяк…
Або ще гірше: просто вата,
Щоб, в кого мізки є, - засрати!
На цьому слові вибачай…
Бо так чинить – не наш звичАй:
З ніг на макітру перевернуть,
Говорять грім, хоч лише перднуть,
На чорне – біле й навпаки…
Та ні, чорти – не козаки!
Бувало, викрадуть небогу,
А потім зроблять вигляд строгий:
Як сміла ти, мовляв, до нас
Прийти в такий неслушний час?
За це тобі – потрібна кара
І не якась – тюремні нари!
Хоч лише в тому винна ти,
Що не живеш, як ми, чорти.
Блукав між них один чортяка:
Мав пику вареного рака,
Таку ж краватку, піджачок
Й великий синій ніс-гачок.
Масивні в нього окуляри,
І величчю рогатий марив,
Бо мав один амбітний план:
Вмочити чобіт в океан!
Чому той ніс у нього синій?
Горілку жер, як інші свині,
І всюди пхав цікавий ніс,
Чим публіку смішить до сліз.
Коли ж він з того мав утіху,
Тоді не всім було до сміху...
Та публіка , і немала,
Своїми справами жила:
Хто грав на грошики в картішки,
Хто лущив кедрові горішки,
Хто пресі інтерв’ю давав,
А хто тинявся так, без справ…
Хто пив горіку стаканАми,
Хто хизувався гарним крамом,
Хто танцював, хто падав ниць,
А хто за ріжки брав чортиць…
А ті, що хворі з перепою,
Точили ляси між собою
Про нову зброю, хунту, ньюс,
Про сало, самогон і блюз…
Про те, що викопні етруски
Це - не хохли, а - перші руські,
Про те, що славні їх діди -
Правонаступники Орди,
Константинополя і Риму…
(Тому хохлам не бачить Криму),
Про те, що вже тепер видать:
Хохлячий Київ – їхня мать…
А ще базікали про Канта
І про подробиці пікантні
З життя афінських блудних жриць
І… повертались до чортиць…
А поміж тих чортиць бадьорих
Була і наша Ані Лорак.
Хоч щойно, куме, я збагнув:
Про «нашу» - це вже я загнув…
А ще мені придумать тяжко,
Як ти потрапив в ту компашку,
З якого дива чи біди
Шугнув у хащі лободи?
Бо, хай простять мене бізони,
Там, куме, водяться кобзони…
Це, знаєш,- виродки ще ті,
Хоч і кричать, мовляв, круті.
Там є іще одна тетеря,
Ну той, що трішки мушкетерив,
Такий вусатенький жучок,
Отой боярський мужичок…
Чиїх бояр не знаю, куме.
Про що й повідомляю з сумом…
Тож ти, коли туди забрів,
Про це надряпай кілька слів…
Хоч між чортами є й порядні,
Та ті , не те щоб безпорадні,
А перелякані якісь…
Ти, куме, краще придивись…
Там був іще один чортяка,
Що зовні схожий на коняку,
Та до Кентавра не доріс,
Бо десь його поплутав Біс
І я тобі сказати мушу,
Що він продав Лихому душу
І став, як бачиться мені,
Спеціалістом по брехні.
Як і його колега Чурка,
Що не живе, як інші урки,
В малині чи чагарниках,
Що орендує у Сірка
Відверто безсоромні очі,
Коли по агліцькому строчить
Брехню посолу тих чортів,
Яких ти бачити хотів.
А, може в тебе інші справи?
Зізнайся , братику лукавий!
Мовчу, як риба! Навіть більш…
Хіба що розпатяка вірш…
Це, куме, справді не годиться,
Якщо замішана спідниця…
Невже, пробач мені, ослу,
В цій справі випливе Алсу!?
Так, за спіднчикою такою
Зітхали й не такі герої…
Та ця спідниця не для нас…
Вже вік не той, і, звісно, час…
І, взагалі, за свідка небо,
Ця дівка, куме, не для тебе,
Бо знає й дідова коза:
Одержиш, куме, гарбуза.
І тут осяяло: та досить,
Це кум під ряженого косить!
Як у вертепі: чорт, козак…
І кілька п’яних забіяк…
А там і батюшка знайдуться,
Коли до чарки доберуться…
Ну що? Вгадав? Тю – знову ні!
Оце завданнячко мені!
Аж ось усі принишкли разом –
Зайшов старшОй... Дрібне зараза.
Та видно строгий, як на зло,
Ще й якось дивно звуть KarlO…
Він – це не просто нова мІтла –
Добра дитя і промінь Світла,
І недосяжні береги
У нескінченності тайги…
Чортяка, той що кличуть Носом
(Хоч він вважався за Барбоса),
Бажання виявив святе:
Лизнуть Karluchi місце ТЕ,
На котре той сідав у крісло…
У мене й челюсть враз відвисла:
Невже дістане? От мастак!..
Який гнучкий! Це ж треба так!
А тут і Коник підхопився,
З-за моря Чурка нагодився,
І той, що трішки мушкетер,
Об сраку вуса теж обтер.
Тут я відчув, що лиху бути:
Кум не додумався лизнути.
Старшой пита у ближніх: « Стой!
Чєво нє ліжєт? Кто такой?»
«Так ето – друг із України!» -
Знайшовся першим Носик синій
І, звісно, зразу ж похолов:
«Ой, Господі, что я смолол?»
«А ето кто тут очєнь умний?
А, всьо панятно: шут із Думи
Про Україну брєд нєсьот…
Єсть - тє-рі–то-рія… і всьо!»
Мов з неба сипалось каміння,
Отак летіла з рота піна!
Ще й блискавиці із-під вій
Метав, як триголовий змій!
Лиш уявіть, якого жаху
Нагнав на Носа-бідолаху!
Хоч я те падло добре знав,
І то, по-людськи, співчував…
«Канєчно!» - Коник підхопився –
Да Носік, блін, агаварілся.
Хотєл сказать, что малорос
Рєшает дружєскій вопрос.
Откуда ж бить такой державє?
Вон Сєвастополь – наша слава,
А Києв вовсє – наша мать!
Чєво, блін, здєся нам гадать?
І тут ураз дійшло до мене,
Про що співають ті Сирени…
Чи з глузду з’їхали вони?
Чи переїли белени?
Та маячню подібну, куме,
Я чув лише у їхній думі!
І щойно втямив, друже, тут,
А звідки ніженьки ростуть…
Звичайно, все я розумію:
Думками дурень багатіє,
Але цей карлик неспроста
Підняв бузу, задрав хвоста…
Пошле він воїнство рогате
Штиком свободу добувати,
А тут (дивися, брат, сюди!)
Лиш крок до справжньої біди.
Звичайно, як KarlО не грима,
Одначе, дулю він отрима!
Пішов наш потяг в білий світ -
Гуд бай, Москва! Брюсель, привіт!
Якби не бякав з перепою,
І не порушував спокОю,
Й хвостом чортячим не мутив,
Жили б, можливо, як брати...
Гей-гей!.. Замріявся я, куме!..
Але, такі шикарні думи
В моїй макітрі загули,
Шо краще б правдою були!..
Бач, про рибальство є наука,
Мовляв, на те у річці щука,
Щоб не дрімали карасі –
Від того виграють усі!
Не знаю: може це й законно,
Щоб їсти ближніх безпардонно,
Та ці закони не для нас,
А для тупих чортячих мас…
Це - право їхнє, особисте!
В їх монастир не раджу лізти,
Ти - не якийся дядя Сем,
Трж можеш стати карасем!
…Був шторм у розпалі, й потому
Мене закинуло додому.
І бачу я: у нас не так…
Чорт, куме, дійсно - не козак...
В нас депутати, як індики:
Щось не по їхньому – і в пику!
Не пошкодують і жінок…
А потім разом йдуть в шинОк…
Звичайно, варто помиритись,
Бо завтра знову треба битись:
Електорат – понад усе!
Ось так парламент і трясе…
Як бачиш, куме, в нас не лижуть!
Великі справи нами движуть:
Корупція, народ, земля,
А не якісь там ля-ля-ля…
І в нас беруть? Не бачив зроду!
«Усе до крихти – для народу!» -
Ось їхнє гасло головне…
Тебе рятують і мене,
Як бабцю Настю рятували,
Поки в могилу не загнали.
Їй всеодно до Бога час…
Тепер взялися і за нас…
Найбільше тиснуть посіпаки,
Які таємно лижуть сраки
Й несуть падлюки уночі,
«На верх» так звані калачі…
Це – в них традиція чи хоббі,
І, звісно, в кожного - в утробі,
Бо ше з Тарасових часів
Беруть і діляться усі.
Та щоб отак, як в них, зухвало -
Такого зроду не бувало!
Бо, куме, добре знаєш ти:
Ми, українці, - не чорти!
В нас, як годиться: офіційно
«Печуть млинці» опозиційні
І всяку дисидентську муть…
Лиш потім дружно підмахнуть…
У нас товчуть у ступі воду!
Це – вияв справжньої свободи,
А не колінця гопака,
І не корупції яка!
І, це – не саботаж… Тим паче,
Що наш чиновник не ледачий…
А як гребе!? Та знаєш ти:
Не гірше, ніж оті чорти!
Якщо зустрінеш в нас чортяку,
То не цілуй його у сраку,
Бо, може статись, цей жучок
Не наш, а їхній казачок…
Його для того і заслали,
Щоб ми негідниками стали,
Щоб Чивокуня (навпаки)
Продав державу козаків.
Щоб не поніс значної втрати
Наш імідж у електорату,
Потрібно хоч копійку, пів…
Та завжди ставить на лохів.
Картоплі кинути, чи гречки,
Намалювать вуста, сердечко,
Підкинуть чорний компромат -
І неодмінно буде лад.
І знову, буцімто з туману
З’явилось шобло окаяне.
Дніпро, а з ним моє село
Розтали, наче не було.
Я роздивляюся щосили:
Нічого ми не пропустили?
Ні. Кум на місці! Тут як тут,
Удвох з Karlom горілку п’ють.
Хоч кум не п’є та, діла ради,
Цілком доречно принцип зрадить.
Бо в тих чортів звичай такий:
Про справи – потім, зараз – пий!
«Вот в етом кавєрзном вопросє
Ми вам, хохлам, утьорлі носа, -
Karlo промову розпочав, -
Сматрі, казак, нє подкачай…
Я всьо могу рєшіть момєнтом
(Нє надо етіх екскрємєнтов…)
Но марку надобно держать –
Своі нє станут уважать…»
«Так он воно де пес заритий!
Це пісня про старе корито!
Тому й радіє цей Karlo,
Немов Майдану не було,
Тому й вирішує моментом
Без всяких ліпших екскрементів,
Що революції вогонь
Ще не обпік його долонь.
Все зрозуміло, все понятно –
Приємно нам і їм приятно.
«Європє носа ми утрьом
І о твоіх дєлах потрьом…»
«Якщо уже про справи «терти»,
Тут є мої брати і сестри,
Яких опричники твої
Взяли в полон під час боїв.
Ми б якось ними обмінялись.
Там і твої до нас попались…»
«Маіх там нєт, нє забивай
Ти оплочєнцам іх отдай…
Мнє дома етот сброд нє нужен,
Пускай донєцкім бидло служіт.
А, впрочєм, еслі захачу,
Я іх в сірійцев прєвращу…
Вопрос о ГРУшніках покуда
Ми тєрєбіть с тобой нє будєм.
Єжжай-ка ти, казак, дамой.
Вєзі луганскім гумканвой…»
«Я бачив ваші «Гумконвої».
Пробачте, помочі такої
Іще не відав білий світ.
Снаряди, вибухівка, дріт,
Сучасні АКаеМи, міни,
Якісь ракети разом з ними
Шлете в Луганськ і на Донбас
Замість консервів та ковбас.
Кладуть під гречку. макарони –
Гранати, міни і патрони.
Пластид, це вже мені повір,
Проходить за Російський сир.
Пальне для танків, САУ, «Градів»
Шлють, наче соки винограду,
І хочуть, бісові козли,
Щоб дітки весело жили…»
«Ти пасматрі! Вот потрох сучій,
Вот так чтоб бєдних дєток мучить...
Я разбєрусь - і накажу.
Я, верішь, словом дорожу…»
«Пальне» - бєнзін, соляра, што лі?
А, можєт, срєдство протів молі?
Ти разбєрісь сначала сам,
А уж потом доложишь нам.
«Та в тебе гарні є експерти…
Європі хочеш носа втерти?
То наведи у себе лад…
А я – козак і дипломат.
Тепер забрати хочу «друга»,
У нього за Донбасом туга…»
«Нє, я Вітька нє сдам тебе,
Єго повесят на вєрбє…
Моргнуть я глазом не успєю,
Єму правсєкі скрутят шею…
А ето воінство УПА
Нє довєдьот і до столба»
«Та годі вам: правсеки, праві –
Всі хочуть правову державу,
І, зрозуміло, буде суд…»
« Нє, Вітю вам нє отдадут…
Побаламутілі – і будя.
Всє ошибаємся, все люді…»
«Та ти у дзеркало поглянь:
Скрізь п’ятаки і роги, бля!..»
Що відповів рогатий мачо,
Я не почув і не побачив,
Бо вже позбувся я мари
І більш ні з ким не говорив…
ID:
629636
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 18.12.2015 17:24:10
© дата внесення змiн: 20.12.2015 18:41:27
автор: RedkaSM
Вкажіть причину вашої скарги
|
