О школо рідна ти моя,
Моя сова ти сизокрила!
Наука мудрая твоя,
Мене в житті не підводила!
Прийшов до тебе і згадалась,
Дитинства й юності пора.
У стінах цих навік зосталась,
Твоя привітність чарівна!
В коханні перші кроки,
У твоїх стінах я зробив.
І на Ленінські уроки,
Як і всі тоді ходив.
Ми так хотіли подоросліть,
І розлетітись хто куди.
Тепер напевно помолодшать,
Щоб повернутись знов сюди!
Хоч ненадовго, лиш на днину,
У нашу юність золоту.
І я до тебе знову лину,
До тебе школо я спішу!
Нам є про що згадати,
І келих терпкого вина,
За здійснені мрії юнацькі,
Й за тебе підняти до дна.
Тут все в цвіту, тут пахнуть квіти,
І я тобі вклоняюсь до землі.
Нехай розумні виростають твої діти,
І вчать їх тільки мудрі вчителі!
Скоро на мене чекає прощання зі школою... З одного боку рада, що почну доросле життя, з іншого - ні. Може, колись я це відчую ще більше і зможу до кінця розділити з Вами смуток за школою. Хоча, люди швидше сумують не за школою, а за дитячими роками, за своїм минулим, яке вже неможливо повернути, на жаль, бо воно вже минуле, воно десь далеко за плечима горить світленьким маячком і освічує людям їх сьогоднішній шлях, аби показати дорогу у майбутнє, котрій, на превеликий жаль, колись наступає кінець...
Чудово написано, так душевно і щиро, з таким трепетом і любов'ю))) 5+
Горбаль Василь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00