я – озеро… пелюсткою плеса
вбираю у себе поза́хідні небеса:
неповторна Краса!
я – небо… милуюсь на себе
у дзеркалі плеса:
час не тече, його тут нема,
лише кольорів неймовірна
переливчаста гама…
я – озеро-небо… окраса долини,
її
блакитно-рожевува́та перлина…
я – Небо, Озеро і Долина –
Перлина і дво-доло́нчаста Скойка:
кожна піщина, берегова трави́на,
кожна химерна хмарина,
розпливчаста-нетривка,
відті́нок-су́тінок, кожна хвиль-ка,
нерозчу́тно бринка́
...сферично двоство́рчаста,
навзає́м-відобра́жена ской-ка...
я – сонце, кали́ново стиглий рубін,
по ледь проторо́ченім двополо́тнищу голубім
до горизонту уявного котиться –
саме́ назустріч собі:
і небесне, й озерне – сонця́
на умовній лінії плеса зустрінуться,
доторкну́ться,
взаємопроникнуть і поєднаються -
у одне зіллються…
я – приозе́рного каменя
першосвідома глибінь,
тактильно-чуттєва його поверхня
і водночасно – сам-увесь камінь…
я – Душа, що полоще ноги у небі-озері,
я все – що бу́де ще,
зараз є і колись було…
я – діадема, і Той, Хто вплітає у діадему зорі,
і Хто возлагає її мені-Душі на чоло:
я – увінчана Духом Душа,
Любов`ю сяюча Тиша,
і Давид, і псалом,
чоло Душі і діадема зоряна над чолом…
у щедротах Божої повноти –
я –
ен-вимірно-всеможливі безмежні Світи…
і
між одкритих Світів непроникна умовна лінія –
я…
19.11.2015
Валю! Цей твір я хочу поставити першим, в добірці, яку все-таки готую для "Хортиці", бо в ньому не просто сакральне. В ньому - сама поезія! Порівнянь, метафор, образів стане не на один вірш. Головна думка: єдність всього сущого в Космосі і умовність кордонів, ліній поділу, мене особисто колобродить вже давно. На деякі деталі я вже звертав увагу. А тут маємо майже повну картину про що свідчить розжіловий знк після останньог я! Клас!
З цим зрозміло. А от чого я не розумію - вашого мовчання з приводу моїх дискусій з госпоіном Хуго. Якщо я не правий, спробуйте переконати, хоч це й важкенбко! Але до аргументів я дослухаюсь. І,звісно ж, наша розмова про п. Хуго ніяким чином не вплине на мою оцінку Вашої творчості.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
пані Любо, знайшла Ваш відгук без моєї відповіді - вибачайте за випадкову мовчанку від Вас - особливо приємно почути такі слова, бо, я вже писала, шаную Ваш талант і поезію Вашу
Вірш відбирає всі подальші слова... В ньому сказано все... весь всесвіт і одна душа...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
квантова фізика(чи механіка) доводить, що світ наш, як і інші світи - це підсистеми (світи) єдиної закритої системи - Всесвіту тобто, і влаштовано все це за принципом голограми - де кожна частинка володіє усією інформацію про Цілісне - кожна клітина нашого тіла, до прикладу, знає абсорлютно все до найменших подробиць про тіло вцілому... таким чином - кожен із нас(частинка)є Вселенна (Цілісне)... тому - все в кожному з нас і кожен із нас - в усьому тобто - Бог у кожному з нас і всі ми - в Бозі так-но ми там - на різних рівнях самоусвідомленості (духовності)
дякую Вам за щирий інтерес до пошуків моїх
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так дано усім нам, пане Віталію, я так думаю... дано всім, а далі вже кожен обирає своє собі, користаючи із дарованої, знову ж таки, свободи волі і вибору дякую Вам за візити і позитив
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
усі ми тією чи іншою мірою подорожуємо тонкими світами - якщо врахувати, що "тонкі світи" - не межі і мембрани, чи те, що за умовними лініями-границями, а власний внутрішній "душевний стан"... уже квантова механіка показує, що ми - тут і скрізь, і ніде... дякую, пане Вікторе
Кожна людина - це цілий Всесвіт... Об'ємний розмах думки, просто космічний!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, Всесвіт - і це не просто гарні слова... усі ми колись осягнемо цю "просту" істину - про Єдність усього що є і може бути - в Бозі...
дякую Вам, Наталю, приємно Вас бачити
Цікаво так!По-філософськи! Так,ми пісчинка Всесвіту, а значить,і весь Всесвіт,бо ми в ньому...,а він в нас.Спасибі ,заставили замислитись...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"...ми в ньому...,а він в нас" - оце і є основна сентенція залишилося усього лише те, що зрозумілося наразі - відчути - прийняти і тим керуватися, виховуючи(навчаючи) свій ум і розширяючи межі власної свідомості - до безмеж... що ж, будемо у такому спрямуванні труждатися, чи не так?
Не сперечатимусь. Я завжди Вас згадую, коли мене Любочкою називають. Ще б наочно побачити ті квіти...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і я згадую чи не щораз ті квіточки, коли ім"я Ваше читаю... отак чогось заакцентувалася та розмова... колись, либонь, упізнаємося взаємно завдяки тим квіткам... десь... у якихось ен-вимірах, можливо...
Справді...Всесвіт у тобі і ти сприймаєш його відповідно до своєі духовності...розвитку...досколалості...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"...Каждую частицу материального мира можно представить как сад, полный растений, как водоем, полный рыб. При этом каждая веточка растения, каждая рыбка, каждая капля росы является таким же садом или таким же водоемом..." - Лейбниц
дякую, паані Лідіє, сподіваюся, наведена цитала накличе Вам гарних снів до грядущої ночі...