Як мить та зустріч! ..як мить. Як спалах!
Й окремо - вічність. ...б"є страх на сполох:
хто він - твій вірний? Твій біль?! Твій голод?
Полин... цілунок... мед.. Мука-спогад:
шовковий дотик... терпке чекання...
Сліпе і спрагле тих вуст блукання.
Ковток повітря в агоній схлипах!...
ти - мій рятунок! ...баланс на рифах...
Попутній вітер. Ні, вихор! ..теплий..
Настирний. Вільний! ...все ж - мій. Нестерпно
ласкавий. Ніжний. П"янкий... до болю!
Я - лиш зітхання. Здмухни в долоню
мене ти, Вітре! В долоню рідну...
Хай ніжно милий зітре́ безслідно
торканням холод, цілунком сумнів....
Я - сильна, поки ми разом, любий!
Так багато розділових знаків що довелось прочитати 3 рази і так і не зрозуміла у чому сенс.
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ахах! Ви праві - що із знаками, що без них - сенсу тут мало ..хіба може останній рядок щось означає, а інше - імпульси якісь
пробачте, що змусила читати аж тричі! Дякую за щирість
який вільний і піднесений вірш...аж летить самотужки..хапаю його за хвіст!
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ой, обережно, Тарасику! А то ті хвостаті такі - затягнуть, закрутять і незчуєшся, як опинишся невідомо де
якщо серйозно - дякую тобі за гарні емоції які даруєш і своїми творами і щирими коментами
З такими почуттями ніякі рифи не страшні Цікава форма. Знаєш, Мар'янко, мені подобаються фрази, які закінчуються в наступному рядку - не дочитуючи, не бачачи кінця речення, виникають свої власні асоціації, а потім - "бац", і на початку іншого рядка розумієш те, про що насправді говорить автор. Перечитуєш ще раз - картинка цілісна, у всіх відношеннях
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Іриночко, ти краще за мене відчуваєш мою писанину Рада тобі, серденько