Мене наздогнало минулеє раптом
(З-за рогу влетіло цукерковим фа́нтом).
І пахло ванільно, аж солодко в роті,
Забрати мої обіцяло турботи.
Насипало жмені цукерок повненькі
Й усе примовляло: "Частуйся, рідненька!"
Відмовити важко. Беру, розгортаю
І… довго в обгортці цукерку шукаю:
В одних камінці, в інших просто повітря…
Так боляче стало від того, повірте…
Коли ж озирнулась – то геть заніміла:
Бо фантики-люди праворуч і зліва,
Вгорі, піді мною, говорять привітно,
А ще компліменти дарують, мов квіти.
Їм легко живеться, бо душі порожні,
І з тебе твою намагається кожний
То випить, то висмикнуть шпарко за нитку,
Щоб байдуже стало, немов напідпитку…
Я вдам, що з минулим таким не знайома
І грюкну дверима. Відчувши утому,
Ввімкну телевізор. О дивнеє диво!
Людина із фантика мовить красиво…
Все навколо заповнються пустопорожнім...але гинуть справжні люди...ллється кров...чи може бути більш яснішою вказівка до змін...це стосується кожного з нас...шукаймо у собі правдивість ...чесність...вилазьмо із шкарлупи брехні...із фантиків...Уклін за поезію,пташечко
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую 
