Дорога (осліплена болгарська армія повертається із Константинополя додому)
Цей останній багряний захід
випік дощенту очі й пам ять.
І велика осліпла армія
на людське милосердя здалась.
Потяглися старці й каліки -
як лелеки летять у вирій.
як трава пробиває камінь.
до Вітчизни. як до тепла...
Голова моя вибілена
і душа моя виболена.
ясні очі мої, як зорі,
покотилися у траву.
Батьківщино моя вистраждана-
я все тягнусь до тебе виснажено -
у суцільнй пітьмі навпомацки-
не по сонцю, по серцю йду.
Голова моя вибілена
душа моя виболена.
недомучене своє тіло
я несу. наче власний хрест.
І попрошу. моя Болгаріє,
ще у долі останнього дару я -
хай це тіло -як жменька пилу-
ще додасться до тебе врешт.
