Не докоряй мені, не сип прокльони!
Й не затуляй хустиною очей.
Його любила.... нащо заборона?!
Жага палких, як мить одна, ночей!
З"являвся в снах... Приходив, як господар.
Слабкий мій опір тільки спонукав.
Неволив погляд.. Дотик, як володар
моє єство мережив, світлом ткав.
Він баламутив! Розривав свідомість.
Одним цілунком рай пообіцяв!
А я - свій світ… беззбройно! В невагомість…
Нестримність мрії-яв подарував.
Не плач за мною! Гіркість сліз неволить.
Матусю, вільна! ..серця ж бо - нема..
Я честь згубила. Більше світ не зловить,
бо оберу кохання вже сама!
Не заплету косу я... Чинну мову
не поведу, а стану осторОнь.
В обіймах стріну зірку світанкову!
Зігріє сум чужий жаркий вогонь!
І хай тоді здригаються матрони..*
Хай дні і ночі мучить сумнів їх…
Не вразять ці безсилості прокльони:
пізнала рай - вже не збентежить сміх!
////////////////////////////////////////
*в українському селі дівчина, що втратила честь поза шлюбом і одна виховує дитину розглядалась за мовчазною згодою громади, як потенційна коханка для чоловіків.. що викликало тиху злобу та неприязнь до неї у заміжніх жінок))
Ай, що казати... Браво, Фіна! І мені Шевченко пригадався...
Все можна пояснити словом "Любила", а ставлення до тих жінок за віки мало змінилося, особливо на селі
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ти права, Яночко, часи змінюються - люди залишаються все ті ж..
Дякую, мила, приємно що сподобалась моя писанина
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну, що ти, Наталочко Ввігнала мене в червоне ...я просто спробувала уявити.. (бо головою писати не вмію - лише емоцією )
Дякую тобі, мила, що підтримуєш
Гарно дуже...та сумно.Хоча зараз цим вже нікого не здивуєш...
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
доля...обставини...життя ж не закінчується! Завжди можна знайти щось приємне...І честь можна берегти навіть втративши цноту!
Спасибі за відгук, Людмилочко