Сьогодні тих рокі́в важких!...уже....
Я відчуваю кожним нервом плинність!
Здається, мов крізь мене час тече...
..і вимиває...силу...цвіт...наївність...
Годиннику, куди ж ті вперті стрілки?!
Ну ось... Таки нацокав злісно! Знову....
Я знаю: не розквітне двічі квітка, -
циклічний рух.. розхитані основи...
Сьогодні думи... страх липкий і... сміх!
...Остудить мрію невблаганна Вічність...
Розчарувань чіпля настирно міх..
Нав"язує сліпу, марну поспішність...
"Ким ти була?!...чи мить хоча б собою..." -
вруча рахунок мій невпинно час...
Загорнутим у пам"яті сувоєм
(живий лиш поки!) гріє спогад нас.
...І знову на ваги вкладаю сумнів...
Й рішучих дій сміливості азарт...
...Цікаво... що отримаю у сумі -
наповненість?...чи згірклий присмак втрат...
ритм поезії нагадує розхитування маятника сумні роздуми, але вони неодмінно мають бути присутні час від часу, як доказ того, що ти все-таки людина... гарна поезія
(і знову на ваги вкладаю сумнів...)
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро Іриночко за проникливий відгук! ...і за підмогу окремо
а всього життя покладе. тим більше - воно у вас ще таке довге! та сприйняти потрібно якраз із такою мудрою спокійною філософічністю: "все прийму. за все подяку складу, але ж і ти, життя, не поскупися ні на удачу, ні на вершини для мене, ні на щастя, ні на мудрість свою!"
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
то це тут у віршиках дуже легко сприймати все з філософським спокоєм і рівновагою..а в житті не просто це, ой як не просто! Особливо коли ти сам як маятник з боку в бік хитаєшся та опори ніяк не знайдеш...
Дякую за ваші роздуми. Рада вам, Касьяньчику, дуже!
Я б назвав цей твір - анафема сьогоденню!
Дуже сильно і майстерно, Мар’яночко. Ви не ображаєтесь, що я так фамільярничаю? Якщо Вам прикро, я буду стримуватись.
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, не стримуйтесь, будь ласка, Вікторочку, милий! Я ображаюсь коли на Ви - так холодно і манірно..А ми ж з вами друзі, то лише отак і треба: щиро, просто і невимушено
Дякую за такі височенні епітети до моїх писань