Десь за обрієм далеко шлях до тебе йде.
Та в душі моїй,так близько,я ношу тебе.
Вже до мене мій лелека прилетів з тепла…
Чому справи не кидаєш,в гори не втекла!?
Все кидай ,і їдь у казку-де смерека твій!
Де навколо Весни чудо,асорті із мрій!
Піднесу твою я душу у високу синь.
Усю втому з свого тіла як хустинку скинь.
І цілющою водою очі свої вмий.
Та здивуйсь який в берізки вишуканий стиль!
Як дівчина чорноброва на скалі стоїть…
Виглядає свою долю з минулих століть.
Так і ми,живем майбутнім-не рахуєм вік.
Жаль,що роки капають-як з берези сік.