1
Йому кілька століть
І стіни нездоланні.
В кімнатах ще бринить
Старий-старий рояль.
Він на своїм віку
Багато перебачив
І долю не легку
Час йому стачив.
Багато таємниць
Тримають мертві стіни.
Із плит старих гробниць
Плач і зітхання линуть.
Колись один король
Приїхав до коханки,
А замок у вогонь
Ввібрався. Й до світанку
Залишився лиш камінь,
А все живе згоріло.
Через століття повінь
Цей замок затопила.
Сімнадцять літ потому
Приїхала принцеса.
Цей замок став їй домом,
А потім для кортесів
Став схованкою зброї.
Жила сім’я велика.
І цвинтар тут сімейний
На замок злісно зирка,
Й фонтан заріс лілейний.
В кімнатах темні стіни
В червоних гобеленах,
Геральдика й портрети
В родинних галереях.
І книги в шкіряній оправі,
Золотом обшиті,
Цей замок ще тримає
І пам’ять про убитих.
Стоїть самотній замок,
Старий і давній, як Час.
Кожного дня він зустрічає ранок
І кожної ночі забувається сном.
Цей давній замок – лабіринтів віть.
Йому всміхається сонце у ранні.
Йому уже кілька століть,
А стіни й досі нездоланні.
2
Червоні кетяги калини –
В росі.
А замок, чорний й старовинний –
В красі.
Сімейний цвинтар віє вітром –
Плач.
А замок поглядає гнівно –
Палач.
У цьому замку було вбивство –
Минулий вік.
Принцеса розсипала намисто –
Й кинджал у бік.
Троянди обплітають стіни –
І ніч густа.
І музика з кімнати лине –
Цілунок у вуста.
3
Той замок віє дивним холодом
Навіть улітку, коли тепло.
Він викуваний Гефестовим молотом
Із каменю поміж болот.
У ньому кожен мав страждання
І в кожного трагедія була.
Я віддалась йому без вагання,
Хоча й уже давно чужа жона.
Цей замок, схований у віках,
з’явився знову на сторінках історії,
і не викреслить його рука
з тих сторінок ніякої фурії.
Чорні стіни в темних картинах
Дуже на душу давлять.
І час тут тече по хвилинах,
А дзеркала відчувають пам’ять.
