Свої гріхи ти сам спокутать мусиш,
та сумнів, наче звір, мене гризе:
О, Господи, за що ти нас не любиш?
О, Боже праведний, чому нам не везе?
Любов Господня – без кінця і краю,
та не дається всяким далебі -
бо Бог завжди тому допомагає,
хто є не ворог і Йому, й собі!
Коли я бачу нації руїну,
то відповідь влаштовує нас всіх:
що Бог не любить нашу Україну -
за неспокутий історичний гріх.
Карає Бог десницею своєю,
і тим усяким сущим воздає -
за те, що ми зневажили ідею,
яка основу нації дає.
За те, що ми забули Боже Слово
і волю всім своїм гріхам дали.
За те, що ми плюндруємо рідну мову,
й чужу до вжитку, як свою взяли.
За те, що тільки молимось з нагоди,
стежки позабували в Божий храм,
за те, що відцуралися злагоди,
яку найбільше бракувало нам.
За те, що всі терпіли супостата,
накликавши тим самим Божий гнів.
за те, що йшли з сокирою на брата,
натомість - разом бити ворогів.
За те, що церкву зрадили екзархи:
свою зреклися, а чужу дали,
за те, що всі провідники-єрархи
не тими нас дорогами вели.
За те, що до чужих вождів хилились
і їм на поміч посилали рать,
за те, що з ближнім хлібом не ділились,
а прагнули як більше обідрать.
За те, що ми трималися чужинців,
а не шукали власний шлях життя –
і через те мільйони українців
пішли від нас в одвічне небуття.
Не невезіння Україну губить,
а ми самі - Ми всі, до одного.
То ж не грішіть, що Бог наш нас не любить
- Це ми не любим Господа Свого!
ID:
583225
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 24.05.2015 07:36:12
© дата внесення змiн: 24.05.2015 07:36:12
автор: Калиновий
Вкажіть причину вашої скарги
|