Ген гори, мов казкові дивні велетні,
Тримають небо на своїх плечах.
Дивлюсь – не надивлюся на химери ті –
І подив, і захоплення в очах.
Мов поясом зеленим підперезані,
Хребти гірські, що падають згори.
Та зелень – то смереки із березами,
А поміж них – гіганти-явори.
На фоні сірих скель чарує рутою
Низький зелений хвойний молодняк,
І піснею звучить, хай призабутою,
Той край гірський, де жде когось рідня.
Біжить-сміється річечка між скелями,
Все русло розгубила на шляху,
То плюскотить, то краплями веселими
Складає дивну пісню на шляху.
Камінням пахнуть гори ті і хвоєю,
Там особливі і вітри, й дощі,
І люди, що повінчані із волею,
Лиш в горах мають спокій для душі! 31.10.2013.
Ганна Верес
