Поговори зі мною,
як вогонь
сплітає пасма в синьому каміні…
Коли з моїх розпечених долонь
злітають…
по кутках сідають тіні…
Коли – напівбажання…
Напівсмак…
Змалюють напівкола… напівзвуки…
Коли ніхто… і звуть його – ніяк…
Той привид,
що узяв мене за руки.
Коли – напіввагання…
Напівсни
зникають у вечірньому безмежжі…
І,власне, так далеко до весни…
А до зими –
лиш крок необережний…
Коли у напівтемряві
зізнань
гойдає вітер дику незабудку…
І серце так палає від бажань…
Лише душа
шукає напівсмутку…
Цікаво і спостережливо, адже оті усі напівслова важливі у житті людини - адже в крок вліво-вправо може то підсилювати, а то взагалі нівелювати почуття чи інше.
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дивовижа, що краса має таку властивість - заховатися в будь-чому. від безмежної радості до тихого щастя, від ейфорії знахідки до суму за втраченим, від бажання мати до готовності пожертви, від печалей душі найглибших до категоричності віддати себе коханному серцю, від неусвідомленї радості життя до прагнення вашого напівсмутку...
і щасливий той, хто, побачивши ту красу, відчувши її, може таким серцем говорити... і такими образами...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вот потому-то мы так и живем-
гонору дофига-славы-"хоцца" ну-ну...
а я бы-с-е-б-е в душу...заглянул.!
и меньше в голове было-бы -пустоты.
привет.."мой свет"...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00