Старенька , згорблена , сама,
Очі наче вицвіли від сонця,
Коси вже покрила сивина,
Сидить самотньо в хаті край віконця .
І дивиться у сад , що вже розцвів,
В тихій задумі на дорогу виглядає,
Чекає своїх діток із доріг ,
А їх немає ... Все чомусь немає ...
Вже хата облупилась від дощів,
І хвіртка нахилилась до дороги,
Неначе світ для неї опустів,
Безпомічна , уже не носять ноги.
Молитви шепче за своїх синів,
Безкровними ,старенькими устами...
Вночі не спить, уже немає снів,
До діточок злітає все думками.
Вони прийдуть,таки прийдуть, на днях...
В її серденьку віра не згасає,
І серце в грудях б'ється наче птах...
Чекає мати, кожен день чекає.
І знов сльоза скотилася з очей,
Кінцем хустинки біль свій витирає,
Синів світлини пригортає до грудей,
І туга мамі душу розриває...
Чому нема ? ... Чому сини не йдуть ?...
І знову на дорогу задивилась...
Скоро вже йти її у вічну путь,
Хоч би ще раз на діток подивилась .
Зворушливо!Мій вам уклін! 
Дуже проникливо ! 
