7.
Вавилон
Кілька місяців назад
Абориген змією звивався по землі. Ілай задоволено стояв над ним. Сонце ледь-ледь освітлювало темну лісову місцевість. Я втер кров з розбитої губи…
- Зрозумів, як це робиться? – з задоволеною усмішкою спитав він.
- Все одно нічого не виходить
- Вийде, якщо почнеш отримувати від цього задоволення.
- Від катування людей можна отримати задоволення?
- Ти вже отримував – він подивився мені в очі. – коли забивав до смерті того дилера. Чи того головного сектанта. Це теж саме, щоб ти не казав.
- Я все одно не можу. – повернувся і пішов геть.
- Ти куди? – спитав той
- Подалі звідси!
***
Я вибіг з печери. Нашого транспорту не було. Сука, б***ь! не вірю, що все правда. Рустам вибіг слідом.
- Не вірю, що ти правий! – сказав він.
- Я теж не хочу вірити. – погодився з ним. – мені потрібно геть звідси.
Сонце немилосердно палило. Пішки я довго не пройду.
- Тут є воєнна база за 1000 кілометрів. – відповів подумавши.
- Вас перестріляють, придурки – збоку до нас підійшла Лейла.
- Нас? – Я не зрозумів.
- Один ти не підеш, а вдвох в нас є шанс. – пояснив Рустам.
- Я не відпущу тебе – Лейла кинулась йому на шию. В мене стислось серце від цієї картини.
- Я впораюсь сам – поспішив заспокоїти її
- Не ображайся, Вавилон, але я не хочу його ще раз втратити – сказала вона.
- Нічого не поробиш – з печери вийшов Сан сей – Ілая потрібно зупинити. Я з тобою, Вавилон.
- Ніхто з вас не зобов’язаний…
- Це і моя вина теж – перебив сан сей – я не можу цього допустити.
- Там чоловік сорок. Озброєних – втрутилась Лейла – а вас всього троє. Плюс хто буде охороняти обеліск?
- Ти – сказав Рустам. – ти ж справишся?
- Тільки прошу, повернись. – Лейла провела рукою по животі. – ми будемо чекати.
- Вам, мабуть, потрібно попрощатись наодинці – втрутився я.
- Пішли, Вавилон, покажу тобі транспорт. – дід поплескав мене по плечі.
***
Шаман
В вентиляційній трубі було досить холодно. Я подув на задубівши пальці і поповз далі. Головне не зупинятись. Ще трішки. Цими думками я гнав себе вперед. Поворот, і от я вже на місці.
Хімік виявився правим. На конференцію нас так і не запросили. Що ж буду спостерігати так. В головному залі ради директорів вже сиділо шестеро. Вони на щось чекали. І я також. Що ж, це дає мені ще трохи часу. Сигнал не ловив. Я не міг зв’язатись з Хіміком. Зате записуюча техніка працювала на ура. Я при-відкрив решітку і запустив туди оптичний кабель. На моєму НПК з’явилось зображення. Я настроїв ракурс. Все готово. Тепер я прекрасно бачу і чую їх. Лишилось лише дочекатись початку.
***
Вавилон
Двигун завівся. Старі пісочні сани працювали безвідмовно. Це на них приїхали нападники. Але зараз вони послужать нам. Сан сей сів за кермо, Рустам за кулемет. Я ж примостився біля борту. Я вставив навушники в вуха. Очі самі закрились. Я поринув у сон. Мені нову снилась Яна, Аліса, Іванович. Та Ілай. Спочатку все було добре. Тоді картина змінилась.
***
- Вставай! – дід розбудив мене. – скоро будемо на місці.
- Скоро? – сонно перепитав я – скільки ж я спав?
- Від-рубався майже одразу – Рустам повернув до мене голову. – снилось щось?
- Не пам’ятаю – збрехав я
- Виспався хоч?
- Так. Чому ви мене не розбудили? – я зніяковів.
- Тобі, Вавилон потрібні сили.
Я піднявся, протер очі. На горизонті замаячила воєнна база. По периметру грати, за якими були бетонні стіни та кулеметні гнізда. Ми явно йшли на власну смерть. Проте сан сей не гальмував, а Рустам лише останній раз перевірив кулемет.
- Вавилон, подивись ззаду. Там, під брезентом – крикнув Рустам.
Я розвернувся. Підняв брезент і ахнув.
- Де ви це надибали? – я з зусиллям підняв Здоровенний РПГ нового зразка.
- В них і надибали – хмикнув Рустам. – ти користуватись вмієш?
- Зараз нацокаюсь.
Ми вже були зовсім близько. Я поставив РПГ на плече і приготувався.
Але стріляти не довелось. Ворота були відкриті. Сани тепер їхали повільніше. Ми майже проїхали ворота. Все, ми на базі. Вона невелика за розмірами. В такій мало бути порядку сотні чоловік плюс персонал. Але воєнних не було. Нікого не було. Сани затормозили. Я зістрибнув з них. Зі зброї я мав лише пістолет, томагавк, фінку і два ножі-гаки. Але воювати не було з ким. На землі були сліди від гільз в стінах вм’ятини від куль. Брезентові намети купою лежали на землі. Здавалось тут була маленька війна. Але де тіла павших?
Зверху на єдиній цілій будівлі висів плакат з надписом « твоє останнє випробування В.».
- Будьте напоготові! – наказав своїм. – я перевірю склад
- Давай, але бігом. – погодився Рустам.
Склад представляв собою будівлю у вигляді ангара. Хтозна, може там і гелікоптер знайдеться?
***
Шаман
Конференція нарешті почалась.
На зображенні було кілька людей. Камера фіксувала їхні лиця. Потім знайду в базі даних.
- Всі на кінець то тут – задоволено об’явив Максим Вікторович.
- Сподіваюсь це варте нашого часу – буркнув якийсь старий.
- Не сумнівайтесь товаришу Шеремов, не сумнівайтесь.
На проекторі з’явилось зображення. Гаррет вийшов на середину і почав монотонну розповідь про обеліски. Я вже все чув. Правда тут були невеликі відмінності. Як виявляється, Вікторович розповів нам не все. Він знав хто розробив його і чому все припинилось, але не сказав нам ні слова…
- В зв’язку з цим я розробив план операції під назвою «Падіння ангела» - продовжив Вікторович. – основна ціль це знайти обеліск та його основні досягнення…
- І винищити всіх свідків – нагадав лисий.
- І це теж – той знизав плечима.
- Тобто, в вас немає нічого – тонким писклявим голосом виступив старий китаєць.
- В нас є записи, потрібні тільки зразки…
- Які саме зразки?
Гаррет віддав якусь команду і на дисплеї з’явилось зображення якогось чоловіка.
- Справжнього імені не відомо – пояснив Максим Вікторович – це єдине його зображення. Об’єкт проходив під кодовим ім’ям Ілай.
Мене пересмикнуло і я ледь не вивалився. Згадалась зустріч з ним. Він ледь не повбивав нас. Я прийшов у себе з пістолетом біля скроні.
- Чули про нього – Заговорив жирний лисий чоловік в білому смокінгу.
- Може не тільки чули? – підколов китаєць.
- Так-так – стомлено буркнув Вікторович – всі знають хто він. Але ніхто не знає, як йому вдається весь час уникати нас. Кожний з вас хоч раз тай перетинався з ним. Під час певних дослідів об’єкт частково втратив зір. Невідомо як, йому його повернули. І навіть більше. Можливості його зору зросли в рази.
- Здивували – хмикнув старий високий чоловік з сивим волоссям та загорілим лицем. Щось в ньому було явно не так. Я точно десь його бачив.
- Пане президент – спокійно заговорив Максим – в час імплантатів, цим нікого не здивуєш. Проте, я все ж спробую. Річ у тім, що в пацієнта ні одного імплантату. Всі його можливості це не розкритий людський потенціал…
В залі загомоніли. Такого не чекав ніхто.
Президент? Нічого собі! Сам командуючий Альма-Матер…
Тим часом Гаррет почав розповідати про якусь дівчинку з генами відьми. Я ледь впізнав у ній ту, яку ніс через вогонь у старій лікарні. Чим більше я дізнавався, тим більше питань виникало. Ясно, чому прилітали воєнні. І невже цілий мегаполіс обгородили через одного вченого, який там ховався? Стільки народу полягло через це все! Захотілось спуститись і перестріляти їх всіх…
- А що у вас за команда? – поцікавився президент. – шуму вони понаводили…
- Команда не моя – відповів той.
- А! Ігор Анатолійович? – з усмішкою поцікавився президент. – та не переживай, це я особисто дав наказ розібратись з тою сектою.
- Цього він мені не казав…
- І не повинен був. Але у виборі супутників він як завжди…
- Команда називається «Привиди» – Втрутився Гаррет. – всього п’ять чоловік.
- Як в старі добрі часи. – президент підморгнув Максиму.
А ж тут я згадав його. Он де я його бачив. Пророк колись показував фотографію. Тепер я вже знав 4 з фотографії: Марк, Пророк, Максим, Президент і… Чомусь в мене зародилась думка, що п’ятий учасник здивує мене ще більше…
- Ні – відповів Максим – раніше було не так.
- Ви говорили про Привидів – нагадав жирний.
- Так. Їхні імена: Шаман, лідер групи. Фестиваль, велетень з залізними руками. Брати-близнюки Колос і Танк. І Хімік. Всі вони постраждали від впливу секти. Саме тому Ігор попросив мене підлатати їх.
- І що ж було зроблено?
- В Фестиваля постраждали руки, тому нам довелось зробити йому каркас спини з різних сплавів, на якому і тримаються його руки. Самі руки теж зроблені з різних сплавів. Оскільки він тільки частково пошкодив собі кінцівки, то приживлення імплантатів далось легко. Тепер він в змозі підняти до півтори тонни. І пробити бетонну стіну.
- Ого! – присвиснув лисий.
- Брати Колос і Танк добровільно погодились на імплантати. Мої люди вселили їм в руки леза з різних сплавів. Танк має злегка викривленні леза, а Колос прямі. Проте їх основна сила це робота в парі. Ми їх синхронізували. Іншими словами вони працюють як єдине ціле.
- А двоє інших?
Я затримав подих від хвилювання.
- Нехай це залишиться для вас загадкою. – в мене всередині наче щось обірвалось.
- Пропоную обмін – сказав китаєць – я розповім, що відомо про Ілая…
- Домовились. Шаман це єдиний хто не має імплантатів, як таких. В нього була зламана спина, проте в наш час це мізер. Він прототип свого бойового товариша Хіміка. Але про це потім. З цією командою вся науково-фантастична література отримує реальні підтвердження. Колись вчений, який досліджував обеліск прийшов до висновку, що те що нам відомо про можливості людини це капля в морі. Так от, в Шамана є здібність до регенерації органів, суставів та кісток. Реакція прискорена. Мозок працює на кілька десятих відсотка краще ніж у інших. Майже як у Ілая. Якщо простіше, Шаман швидший, витриваліший та сильніший за більшість звичайних людей.
- І це без імплантатів?
- Абсолютно!
- А Хімік?
- Хімік це той прогрес, якого людство досягло з імплантатами. Він один в кого прижились новітні мозкові імплантати. Шаман би вмер, якби таку операцію провели на ньому… Хімік же тепер може рухати предметами на відстані. Принцип такий, наче навколо предмета створене силове поле. Проте дія короткочасна і супроводжується сильним болем. Якби знайти ту дівчинку, то з допомогою її генетичного коду можна вирішити і цю проблему.
Он як! Навіть не знаю чи варто розповідати йому про це.
- Тепер ви. – китаєць покірно в клонив голову.
- Кілька тижнів тому мої люди бачили Ілая в пустелі. Він працював на сектантів. Є думка, що саме він відповідальний за знищення групи Джабара, відомого посередника сектантів.
Я вилаявся про себе. Через цього Ілая довелось починати з початку. Шукати того дилера, потім виходити на Крокодила, нестись по дахам мурашника. А все тому що потрібну нам людину просто вбили десь в пустелі і залишили стерв’ятникам на поталу.
- З ним був ще один. – тим часом продовжував китаєць. – теж профі. Поклав в рукопашну Грізлі та його найманців.
Не слабо. Грізлі був той чоловік з яким я спарингувався перед вильотом в мегаполіс. Справжній профі.
- Це все?
- Майже – китаєць включив свій НПК.
На дисплеї з’явилось зображення Ілая. Я не бачив його до того моменту. Тоді наступне зображення. Його супутник. Я придивився уважніше. Лисий з бородою. Але риси обличчя були такими знайомими. Ні, не може бути…
- Неможливо! – заперечив голос з тіні.
Я направив камеру на нього.
- Я наказав своїм людям спалити його – з тіні вийшов Матвій Григорович.
***
Вавилон
Я зайшов всередину. В складі точно була бійня. Полиці перевернуті. На контейнерах сліди крові. Як Ілай провернув це все? Посередині складу догорало величезне вогнище. Я придивився уважніше. Ясно, куди ділись тіла. Мене пересмикнуло. Колись і я так горів. Оминув його стороною. Шерінган! Світ заграв новими кольорами. Я йшов з пістолетом напоготові. Шерінган не показував нічого дивного. Я тихо петляв поміж стелажів. НПК засвітився. Я хутко засунув навушник у вухо..
- Вавилон, доповідай! – говорив сан сей.
- Поки пусто
- Ми знайшли гелікоптер. Рустам чинить його.
- Добре – зрадів.
Договорити я не встиг. Десь за стінами з ящиків почувся якийсь шум. Я направився туди збираючись розстріляти все що рухається. Стіна закінчилась. Аж тепер я помітив невеликий вантажний контейнер з відкритими дверцятами. Шерінган не показував через стіни, але я знав, що там щось є. Я був все ближче. В контейнері щось зашуміло. А тоді почувся плач.
Відьма…
Он яке мене чекало випробування. З почуттям гумору в Ілая було щось не так…
Кінець третьої частини.
