Проб’є, колись, і мій останній час
І замість ранку буде морок ночі.
Поки живий, ще думаю про вас…
З недружнім почуттям, хоч і не хочу,
Не хочу я сваритися ні з ким,
Розпалювати факел ворожнечі.
Та від осель розстріляних йде дим,
Та по країні ходить горе втечі.
Тікає люд від ласкавих катів
Та від обіймів підлого кацапства.
Вас кликали до себе як братів,
А ви прилізли як посланці рабства.
Раби самі, нас прагнете також,
Уярмити в своїм ординськім ігу.
Гадаєте: загнали нас ви в дрож?
Так. Боїмось! Та з рабством - з’їжте фігу!
Народ наш – вільний! Ми – зовсім не ви!
Терплячі ми. Можливо, аж занадто!
Та вже коли дійшло до голови,
То вже тримайтесь, не шановне панство!
Толокою змайструємо мітлу,
Та всім народом вас зметем зо світу.
Щоб не гуляти світовому злу,
Та на пожежах вам кісток не гріти!
Загарбники, насильники лихі,
Брехливі, та облесливі базіки,
Ви прокляті людьми на всі віки,
Моральні параноїки й каліки!
Пройде все лихо. Повернеться мир
До нашої побіленої хати.
Колись, та здохне, хитрий ваш кумир,
Та вас не зможемо, по – людськи, шанувати.
Нема за що. Буде волати кров
Вами, невинно, люто убієнних…
Хоч нам Господь заповідав любов
І до таких як ви, покручів темних.
квітень 15 р
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500053
