Моя мила Лоліта… Я проміняв би усе оптом на німоту твоєї мови, без вагань продав душу лукавому за поцілунок у шию, загоїв колишні рани, що огидно кровоточать та оскверняють могилу холодних емоцій. Ох, це казкове відчуття, коли, під пеленою ночі, обвиваєш шию тендітними дівочими руками, ворожиш пальчиками й дихаєш глибоко, дразниш своїм язичком, спостерігаючи за моєю реакцією. Ангели й демони падають на коліна від нашого кохання, від астральної вірності покриваються морозом і диво-мурахами, ставлять крапельниці, аби перевести подих та якнайскоріше прийти до тями. А ти підписала зі мною довгостроковий контракт та оселилась у мені між раєм та пеклом, сортуючи всі почуття по відтінкам мнемоніки. Інтим між нами – це не ліжко, а ворота в небо, де очікують на візит не праведників, а забіяк (на руках є 2 експрес-квитки – пам’ятай!).
Крихітко, я полонений, здаюсь – твоя перемога. Досить змінювати пори року, наче кольорові слайди малобюджетного кіно, гаяти час на пусті балачки й чекати miraculum в наших стосунках: щастя – це пестити твоє тіло на молочному простирадлі й чути лагідний шепіт: «Ти мій перший, останній, єдиний…».
