Після знайомства з нею,
Ти вже не будеш "як раніше".
Ти безперечно змінишся.
Тільки питання - як?
Стане краще
Чи може гірше?
Станеш психічно багатим
Чи взагалі - бідняк?
Чи світитимуться твої очі,
А може виникне некерований тік?
Але ти обов'язково,
Не будеш "як раніше".
Бо вона - "пряник".
Вона ж і "батіг".
Ти хотітимеш цього сам.
Хотітимеш її.
Як жодну жінку "до".
І як жодну "після".
Твій некерований стан,
Як мимовільна пісня,
Яка приходить сама по собі,
Незрозумілого змісту,
Як кола по воді.
Після знайомства з нею,
Тобі бракуватиме сну,
Вона заразить тебе вірусом
"Цікавим є все".
Ти полюбиш її тиху.
Полюбиш і голосну.
Вона погубить тебе.
А потім сама спасе.
Ти не раз їй скажеш-
Божевілля хоч віднімай.
А вона підморгне сонцю
І заварить зелений чай.
Без цукру, щоб трохи гірчив.
Ти станеш її, і більше нічий.
Поки не встромиш перший ніж.
Зовсім ненароком, десь ребер між,
Коли ти її обіймеш.
Тоді вона знищить тебе,
Бо не знатиме меж, теж.
А нічогенько так. От лише не розумію про психічне багатство. 
