74-річна мешканка Луганська написала вірш-відповідь на пісню Віки Циганової "От Донецка до Кремля – это русская земля"
Слухай, Віка Циганова,лро що буде тут розмова:
Від Донецька до Кремля –українська це земля.
Наш князь Юрій Долгорукий підкорив болота, луки
Він Москву вам заснував,щоб нечистий вас забрав!
Ще в Москві хор жаб співав,Київ наш вже процвітав.
Жаль, що путін це не знає,на Вкраїну зазіхає.
Де стояли шахт громади він поставив свої "Гради".
Зруйнував наші мости і наставив блокпости.
Там, де соняшник в нас ріс,поле топчуть "Стрілок", "Біс".
Де були сади, левади,зараз там його гармати.
Де хліба росли високі,вирви там навкруг глибокі.
Де малеча тягла санки,розчавили гірки танки.
Розбомбив він наші хати,вимусив людей страждати.
Надсила на нас конвої найсучаснішої зброї.
Він мінує лани чисті –так робили лиш фашисти.
Ллється кров в моїй країні та не вмерти Україні,
Не здамо землі ні клапоть –пам’ятай це, руський лапоть!
Вірю, знаю – прийде час,відповість він за Донбас,
За землю мою святую,за пролиту кров людськую,
За могили в чистім полі,за всі зламанії долі,
За скалічених людейі за смерть малих дітей.
Чуєш, віко, стерво сите,Україну вам не вбити!
І земля моя, Донбас,прокляла давно вже вас.
Я благаю на колінах:"Мир дай, Боже, Україні!"
Щастя дай захисникам,її донькам і синам.
Матір Божа, я благаю,спокій дай моєму краю,
Дай загиблим місце в раю –я молю тебе, благаю!
путіна я проклинаю,"щоб ти здох", йому бажаю.
В небуття підуть кобзони,путіни і циганови,
Та залишиться країна,наша ненька Україна.
Вільная і працьовита,не раз кровію полита.
гостро відповіла! Дяка Богу, що є такі люди!
І Вам спасибі!
Плискас Нина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Здоров"я цій жінці.зімною був випадок,на зупинці громадського транспорту,нас стояло три людини,на зустріч на повну ходу йшла жінка поважного віку,коли дійшла зупинки попросила уваги і почала читати на повну інтонацію вірші про АТО.
Мене зачипило,підїхала маршрутка і ми розійшлись.Чомусь ця постать жінки вкарбувалась в память.Пройшло трішки часу,і я її впізнала,коли вона йшла по вулиці.Ми познайомились,їй було 78 років,пише відколи вийшла на пенсію,дуже багато цікавого написано для дітей.Я її слухала добрих 2 години,вона дикламувала вірші наче для великої аудиторії.і я розуміла,що в ці хвилини,вона була щаслива,бо в неї був слухач.Випадковість зробила одну мить щасливу.
Бабуля - молодець!І Вам дяка! 
