Глибока і задумлива ця ніч
без місяця тривожного проміння,
де злагода панує й безгоміння
в розмові зір без слів, без протиріч.
Під загадкове мерехтіння свіч
ти серце знов мені даруєш щедро.
І спогадів чарівне тихе ретро
нам зорі навівають оддаліч
про ве́сни, де цвіла, мов дивоцвіт,
й п'янила нас мелодія кохання...
Моя любове, перша і остання,
живу тобою, поки сяє світ...
Завис бокалів кришталевий звук –
ще насолод вино ми не допили,
іще любов здіймає нас на крила,
допоки подих є і серця стук...
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я його читала і коментувала. То для чого його було присилати? Хочете натякнути, що я поцупила у Вас ідею? Я цим не займаюсь, своїх досить. Чи показати, як треба писати? То я не прибічниця опису інтимних сцен. Воно – ЛИШ МОЄ! і я нікого в це не пускаю. Все мусить бути завуальовано. Якщо ж Ви хотіли нагадати, що у нас є співзвучні теми, то я тисну Вашу руку!
Крила кохання підносять вище неба і не дають впасти і розбитись об землю. Завжди тримають нас в потрібному діапазоні
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Колю, пробачте! Коли барахлить Інтернет і відповідь ніяк не відправляється одразу, то надалі виходить ось так негарно. Пробачте, прошу! Склероз!
Завжди приємно бачити Вас на своїй сторінці.