Мене завжди вабив нескінчений простір з мріями які не мають ні початку ні кінця. Живлячись від кучерявих різнобарвних туманів вічного неспокою, вони дихали свіжими безоднями і надихали мене всіма почуттями земними і не-. Хотілося плисти у човні до берега своїх мрій. Тим і пояснюються багаторазові спроби захопити човен (разом із гребцем), намагання дістатися до цього таємничого берега. Але кожного разу мої гребці поплававши, повертали човен саме туди звідки і починалося плавання, що ж, чемно, таки поводились. Я замислилась, невже життя не має сенсу? Чи то сенс в постійному пошуку того єдиного гребця, що знайде шлях?
Треба поставити вітрила і навчитися управляти таким човном.
Олено, не потрібно уподібнюватися пірату і захоплювати човен, нічого доброго не вийде....Чекайте, і все у вас буде добре ! І ніколи не жалійте за втраченими капітанами....
Олена Акіко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
то не були капітани, то були гребці! насправді, ні про що не шкодую, море завжди кличе... дякую що читаєте, заходьте ще!
