На білий лист рядочками лягають,
Мої думки і спогади, і мрії.
Мене дивачка люди називають,
А я кажу їм про свої надії.
Співає знов окрилена душа!
А потім болем плаче на папері.
І хоч сиджу буває без гроша,
Завжди для друзів відкриваю двері.
Той, хто кидає мені в спину осуд,
Чи без гріха самі, мені скажіть?
У серце жалять пересудів оси,
Та не зізнаюсь я, хоча й болить.
Дивачка?! Ну і що ж у цім такого!
Ніякої біди у тім не бачу .
Бо ж не роблю поганого нічого,
Як всі радію і ночами плачу.