Дивлюсь в безодню темноти -
Знак самоти.
Перед очима все життя ,
Як каяття
Лунає в мареві облич
Болючий спізнілий клич
Збирати холод камінців
З усіх кінців.
І ріже відблиск , мов кинджал ,
З чужих дзеркал,
Де відображене живе
Чомусь криве ,
А я , не знаю де я є ,
Шука своє,
Щоб подивитися мерщій
Собі самій
Крізь лиск спотворених речей
У глиб очей ,
Де , мов Полярна із Ковша ,
Бринить душа
Хоч зранена через слова ,
Але жива ,
Щоб роздивитись крізь пітьму
Себе саму ,
Вказавши шлях через світи ,
Туди , де Ти ,
Де світло вічного тепла
Й немає зла.
Та , поки тисячі дзеркал
Вирує бал ,
Де я ні рідна , ні чужа ,
Й тонка межа
За гримом посмішок легких ,
Як голос стих ,
Сповита у вуаль чуттів ,
Мов в саван снів ,
За віддзеркаленням холодних
рамок скла ,
Де відбиваються промінчики тепла ,
Закована під лід ,
Й пекучий слід лиша на тлі сердець ,
Немов вінець ,
З поміж сліпучих відблисків і свіч ,
Що світять в ніч ,
Блукає й зазирає з - за плеча
У дзеркала чужі моя печаль.