Знаєш, я, немов маленька дитина, яка дивиться на світ наївними очима в рожевих окулярах й вірить, що твої почуття – це свіжий березовий сік: кристально чистий, солодкий, без м’якоті, що твої слова – це мульплатиновий диск із найкращими соул-піснями, що на весь світ цитують відвертість із завареної гущі гіркої кави, що твої поцілунки настільки щирі й правдиві, що закортить зупинити годинника й послати цей безумний та швидкоплинний час, аби провинитись й довічно бути покараним у Аскабані із теплих обіймів. Я, немов маленька дитина, мрію зустрітись у кожному кутку рідного міста, розглядаю перехожих, наче сюрреалістичні картини божевільних художників, аби вгледіти хоч одну схожу рису, бо твій образ давно вже розплавився в пам’яті й осів мішком із цементу, хоч на вагу, мов пір’їнка. Я, немов маленька дитина вірю, що ніколи не втрачу з тобою дивовижний магнітний контакт, що злегка законсервуємо емоції на золотій палітурці сердечного фоліанту, що Всесвітній потоп омине тільки наш особливий союз, бо ми на планеті одні проти всіх, а кривава комета змилується й прокричить: «Це інстинкти й нічого більше, але най живуть, нехай! Шанси на існування цих підлабузників мізерно малі, а запалу вистачить на пару кроків, допоки не збліднуть їх почуття й посипляться між пальцями, мов зрадливий пісок…». І найприкріше те, що я, немов маленька дитина, а ти – Залізний Дроворуб із прірвою в серці…
"...бо твій образ давно вже розплавився в пам’яті й осів мішком із цементу, хоч на вагу, мов пір’їнка". Дуже й дуже! Кульмінація - !!!. Дякую. І запрошую до себе на сторінку. За бажання. Потрібних слів!
Незайманий займенник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00