Я улыбаться перестала,
Холодный ветер губы студит.
Одной надеждой меньше стало,
Одною песней больше будет.
А. Ахматова
Душа простужена обманом…
Предательством температурит…
Ей повязать бы лоб туманом,
Дать компас, как свечу святую;
Ее отшептывать бы в травах –
Да на окне луга замерзли;
Ее б согреть огнем Купалы,
Что зажигает в небе звезды…
Она на белом покрывале
Лежит и бредит белой вьюгой,
Хотя вчера еще летала…
Сегодня небо стало мукой…
Душа простуджена. Обманом
і зрадою упитись треба…
Їй би закутатись туманом,
свічею освітити небо.
А їй напитись би купави
у травах льодяних узорів,
зігрітись у вогнях Купали,
що в небі запалили зорі.
Вона на білім покривалі
тремтить у мареві завії...
Вона учора ще літала,
а нині втрачені надії.
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00