В один момент ти розумієш що тобі набридло твоє ніяке життя...Та ні, в який"один момент", я це вже зрозуміла давно - коли не маєш стимулу вставати з ранку, постійно посміхатись, радіти життю і просто вільно жити. А все тому що я занад-то довірлива мабуть...За 4 роки я прив'язалась до людини, яка розкрила мене, яка створювала посмішку на мому лиці за будь-якої ситуації, яка допомогла(якщо це можна назвати допомогою зараз) пережити важкі ситуації...коротше кажучи це була моя подруга. Але все змінилось буквально за пів року і тепер ми просто знайомі,які мабуть навіть не привітаються при зустрічі...і все так закінчилось не зрозуміло, вона просто замовкла і все.крапка.
Ну гаразд, починаєм шукати у житті якісь інші моменти,які б приносили радість...І тут день мого народження, лунає дзвінок мого знайомого з іншого міста, який завтра приїжджає до мене у місто і хоче зустрітись. Ну от,думаю, клас, починаються "позитиви". Так, усі півтора дні ми провели чудово. Це мабуть одне з найяскравіших святкувань за останній час. Здавалося б чого ти ниєш, але поведінка цього друга була не зовсім як знайомого, а ніби він закоханий в мене - він пожирав мене очима, він торкався при першій можливості, ми цілувались під дощем де тільки зупинялись...Але от така поведінка, коли він приїжає раз в рік,обцілує і їде назад до себе, при цьому ні слова не говорячи про свої почуття, триває вже 3 роки. І мене це до люті дратує. Тому що, мені ця людина подобається,подобається з першої зустрічі, коли він з підсніжниками у руками перебігав сквер... в ньому все гармонічно і розум і почуття гумору і поведінка, виховання і статура. І в кінці кінців в мене тіло німіє коли бачу його...При висловлюванні якихось думок, відчуттів до нього, він не приймає і замикається у собі. Що для мене взагалі не зрозуміле.
А ще у мому житті присутній мій колишній хлопець. Ми спілкуємось і він ніби жаліє що кинув мене. Хотів навіть повернутись,ну щось типу того. Але і тут я знов не можу розібратись у собі,тому що цей хлопець також мене "відкрив" у тому сенсі, що у мене підійнялась самооцінка і почала вірити у себе, за що йому безмежно вдячна і це перший хлопець з яким було добре і в нас було взаємне кохання. Ми весело провели наших три місяці :).
А взагалі, настав такий період коли хочеться впустити в своє життя щиру, справжню людину, яка б ніколи не зрадила. Хочеться знайти вірного друга по життю. А ще якщо цей друг потім став би коханим чоловіком на все життя, взагалі класно було! ;) Бо я вважаю що дійсно міцні, серйозні і довірливі стосунки будуються між тими людьми, які в першу чергу є один одному найкращим другом !
У житті по різному буває і ніякої формули у щастя не має. я також плутаюсь...
