"Вісті Придніпров'я "
Сила «петриківської вишні»
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Донечка, мов квіточка
Як із цим не погодитися, коли з робіт сучасних петриківських майстрів до українців промовляють старовинні легенди. Одна з них яскраво розкриває історію «петриківської вишні», у якій прихована справжня життєва драма. Засновник фабрики Петриківського розпису Федір Панко присвятив низку робіт цьому переказу. На одній із картин художник зобразив сивочолого козака, який грає на бандурі. Це запорізький лицар Остап. Він мав нелегку долю: за молодості брав участь у численних військових походах, нещадно бив гнобителів свого народу та майже не бачив рідної домівки, коханої дружини. Коли одного разу повернувся додому, мов ножем ударила в серце страшна звістка - померла кохана дружина. Одне лишилося в житті козаку - маленька донечка, Оксана. Аби виховати її, батько полишив Січ: більше не брав шлюб, жив заради дитини, плекав надію на те, що вона буде щасливою. Оксана видалася гарною, доброю серцем, розумною та працьовитою: всю роботу переробить та ще й хату і піч дивними візерунками розмалює. Зобразить вишневі квіти, кетяги калини - і зовсім ясно стає на душі у батька. «Ось-ось уже й хлопця знайде собі… - було міркує старий. - Обвінчаю та й будуть жити разом. Я поряд мешкатиму, онуків виховуватиму! А як буде онучок - повезу на Січ, з товариством познайомлю».
Вишня над могилою.
Настав час - закохалася Оксана. Обрала найкращого з хлопців, молодого козака Ярему, сміливого, гарного зовні та душею. Міцно покохали хлопець із дівчиною одне одного, мов однією душею були. Батько вже й до весілля почав готуватися, та тут завадило страшне лихо. Якось на село напали кримчаки. Палили хати, вбивали та захоплювали людей в ясир. Ярема не ховався - мужньо бився з ворогом. Ось і Оксана кинулася з вилами на загарбників. Не пощадили молодих недруги. Тож, коли бойовище скінчилося, петриківчани побачили страшну картину: Оксана та Ярема лежали поряд неживі. Нічого не лишалося батькові, як покласти в одну домовину свою надію та діточок, щоб хоча б на тім світі вони були разом. А на могилі на честь дівчини та хлопця люди посадили звичайну вишню. Тільки на диво те деревце виросло гарне, мов Оксана, та міцне і витривале до життєвих випробувань, як парубок Ярема. Навесні вишня так рясно вкрилася квітами, що від тої краси у петриківчан серце мліло. Згодом люди почали всією Петриківкою розсаджувати пагони від диво-дерева. Із тих часів усі місцеві села рясно квітнуть петриківськими вишнями. А петриківські художники часто зображують їх на своїх полотнах. Бо ж силу любові українців нікому не здолати!
Не знаю що й сказати.Якщо це легенда,то вона правдива.Кажу бо знаю правду таку ж саму.Звичайно мені розповідали,але реально було це давно в моєму рідному селі.(родину цю знаю особисто).А силу любові нікому не здолати однозначно!!!!!!!!
Я там трохи запозичив... 
Гарна легенда.... Повчальна! 
