Любіте люде думи свої,
Піснями стріньте ворогів
І не лишайте у покої
Діла підстріляних років.
Не сумуйте тихий люде,
Будьте мудрі в час лихий
Бо від зла добра небуде
Хоч у серці й меч тугий.
Не діліте свої душі,
Чужої правди не крадіть,
Не будьте ж ви такі байдужі,
Хоч слово праведне скажіть!
Згадайте гімн і його ноти,
Той край Січей і волі дух,
Ту посмішку дівочой вроди
Поки вітер ще не вщюх.
Поки дує вільний, непокорний
За мовой рідгою ідіть,
А як врагу станеш подневольний
То будеш чорту вік служить.
То будуть люди озиратись
І вслід мовчання за поклін,
Не смій же матері цуратись,
Привстань хоч трохи з тих колін!
Хай зарепить нещасне тіло,
Ти звик до болю, так терпи!
Небійся йти по волі неуміло,
Кричи! Люби! Співай! Живи!
Живи! Не зраджуй поле голе,
Там і без тебе миші є,
В них ие нахабство хоч і кволе
Та вже зерно там не росте.
Там лиш бур'ян і той як ті ворони,
Що лиш кучками де-не-де клюють,
В них за дарунок праведні прокльони,
Там доживають, там вже не живуть.
Ну все! Скінчим мабудь скалічену молитву,
Підем у світ широкий, чи вузький,
Закуєм долю ту підбиту,
Спасибі земле що ти моя, а я що твій!
