Я , напевне, був би не поет,
Щоб жінки не вабили і квіти,
Щоби власним зором не помітив
Ваш стрункий прекрасний силует.
Зал шумів , закутаний у дим.
Тільки в цьому гаморі і герці
Необачно так черкнули серце
Личком Ви рум*яно – молодим.
В*ється пасмо русе на крило,
Ніби грають ниви неозорі…
Величезні очі , наче зорі,
Ваше ніжне скрасили чоло.
Цигарки , у келиху – «Масандра»,
Скляночка солодкої води…
Нащо Ви явилися сюди?-
Хай в росі купається троянда!
Від вина розкута Ви така…
Усміхнувшись звабливо навпроти,
Ви байдуже міряли широти -
Лебедино – вітряно – легка.
Бал скінчився…Милий силует
В поволоці танув темно-синій.
Та не міг не бачити богині
В метушні вибагливий поет.
Ну как не заметить богиню?..Не грех оглянуться ей в след...Ее профиль нежный и милый...Поэт посвятил ей сонет... 
