Спочатку була осінь.
І вона відчувалася всюди:
у срібному павутинні на похмурих осінньо людях,
у закудланому волоссі опалених поглядом трав,
зацілованих сонцем,
в риторичних питаннях "хто ти!" і "що це!"
а може ховатись вже досить
від себе самих у сліпучому сяйві заграв?
чи кохав?
чи просто зі мною зіграв
у таку собі гру кохання,
де світанки чомусь не приносять з собою світання,
так буває, коли наші спільні з тобою бажання
раптом стали водою холодних осінніх злив...
Спочатку була у нас осінь,
та ми жили,
хапали-тримали один одного́ за руки,
боялися лап волохатої злої розлуки,
що ламає й висмикує пух із кремезних крил!
Це було восени....
що вела нас в нікуди зими...
