Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Еkатерина: Чугайстрин та його родина 1. Вступ - ВІРШ


Еkатерина: Чугайстрин  та його родина 1.  Вступ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 33

Пошук


Перевірка розміру




Чугайстрин та його родина 1. Вступ

Еkатерина :: Чугайстрин  та його родина 1.  Вступ
Обійми розсуваючи, володар до берега іде. Його могутнє тіло здригається. Збігають ярі води з рамен, з-під пахв, з космічного вудила. Стримить під'ятий жезл. -О, благодатний! Кинь погляд - похмарніло жахом плесо! Чи ж ти мене надовго полишаєш? Не квапся ж, користати плоть багату даруєш ти переймом. О душа душі моєї, ніж іще нутро моє блаватне! Величний знеохочено німує. Цілунки - відкида. Сьогодні доста гльогу він їй віддав. Не спустить більше всує. Хай хіті погук вгомонить на Бога, і зародок плекать береться знову. Суворий, огортається у шати, не обернеться. Вже замкнуто черес... Упадливим його не взявши словом вона квапливо хлине раз іще йому до ніг лобзанням сласним ...й мочить плащ габовий! Злютившись, він поривно зводить руку, і рве доземний хлист її граційне тіло: - Та вгомонися, невситима гукля! Цариця вод впада одебеліло на твар свою. Лише її ридання край берег бьють. Обожнюваним жезлом натішитись не встигла. Мало! Мало воловий ріг її скородив! Рано врата життя вона стуляє, пал іще не стух, сплива масною пасокою рана... Він відлітає, двигонувши небо! Знов самотати їй. Од туги ізбісившись, зривається на бурю і огребом шматує лози й очерет! Лютіша за лють саму, гризе пресвітле ложе своє і свої нутрощі! І землю зжирає, виїдає! І сахнулась і розступилась персть! І гнів нахожий погнав джерела в зарості ферул отруйнії! І зиком грізним ліс пройняв до дрожу! ... Прийдешнім ранком в берегах новітніх охаменулась. Здрить, від горя підупала, як сонце знов гойдається в блакиті, як трави, що вона їх шматувала, просотуються знов... І зачуває як роздається, розбухає лоно, і стінки матки напинає, тягне. Як солодко утерусу закрайок формує головастеє дитя - ваготи тяж. Він дав своє. Вона носити має. Скульптура: http://www.ji-magazine.lviv.ua/gallery/petruk/petruk_gallery.htm

ID: 531777
Рубрика: Вірші, Балада
дата надходження: 22.10.2014 21:01:45
© дата внесення змiн: 20.09.2018 21:11:59
автор: Еkатерина

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (441)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Вікторія Т., 23.10.2014 - 09:46
Світ язичеських природніх сил--могутніх і неприборканих. Сильно написано.
 
Еkатерина відповів на коментар Вікторія Т., 01.01.1970 - 03:00
flo26
 

Нові твори