В рюкзаку той же Іздрик, пляшка чаю, багато зошитів і ручок, які давно не пишуть, ще якась книга, яку давно хочу прочитати. І так завжди.
Улюблена музика. Стара дорога, яку вивчила напам’ять. Все ті ж обличчя проходять мимо, все те ж повітря, все ті ж малюнки на стінах.
Мій дім… тут все своє, твоє і моє, ваше і наше, нічиє.
Солені хмари над головою 9-ти-поверхівки. І вітер.
Старі залізні ржаві двері, помочені дощами, вижаті роками, до них ніхто не пам’ятає коду, цифри стерлись, і тому їх завжди залишають відчиненими.
Ліфт, в якому кожен пережив свою історію.
Сходинки, які витримали на собі всю важкість цього життя.
2-ий поверх, тут завжди пахне смаженим м’ясом, або грибами. Та сьогодні, здається, тут ніхто не пообідав…
3-ій поверх, мій поверх. Опала плитка, викручена лампочка, зірвані оголошення, розкидана пошта, викинуті (або забуті) спогади, вилиті сльози.
Тут все своє.
Тут ти є сам собою
Тут ти є
Тут ти
…саме тут…
