Проходить день, приходить ніч
І в постіль ми кидаємось зі втоми
Знімаємо увесь багаж свій з пліч
Не бачим сни, не пізнаємо нове
І так щодня, щотижня і щороку
Лягаємо, встаємо знову й знов
Свого ніяк не бачимо пороку
А в інших вже замітили давно
Ми любимо, а може й ні, не знаєм
Біжать, летять листки календаря
Із кимсь кохаємось, ну а когось – кохаєм
Та от кого? (питання «з фонаря»)
Одні спішать, інші – не поспішають
Немов мурахи, не один, не два
Хтось знає все, а хтось нічо не знає
Хтось має дах, а в когось вже й нема
Лиш я чекаю, бережу, лелію
Я знаю ти прийдеш колись, прийдеш
мов немовля, плекаю я надію
але ти повз , як завжди , сам ідеш
тріщить по швах і рветься десь по згині
любов, як птах полетіла вдалі
пройшов повз мене і озноб по спині
ну що ж? ми починаємо бої..
