смерті нема
але є розлука –
німа,
обламанору́ка…
смерті нема –
є звичка жити
тут, удома… тут, на Землі:
учепившись судомно
за
проіржавілу гриву
заповзя́того неправди́во
поні –
у
гравітаційнім полоні
на
старенькій земній карусе-лі
жи-ти!
…по-тім
будуть сонця́ золоті духовні
і місяці́ срібно-духовно-по́вні
нам світити…
знову станемо вічними
я і ти –
ми…
буде Всесвіт
обертатися гідно
довкола своєї осі
і
галактики-кластери всі
у зоряному
різносяйно алмазному по́росі…
розмаїтій космічній росі…
обертатися гідно
довкола Своєї Осі
…на забутій у Просторі-Часі
гранітно-бло́ковій міжгалактичній трасі,
посередині, на vip-смузі,
поставлю крісло, плетене із соломи,
зручно всядусь у ньому – нога на нозі –
чашку кави
на потемнілій срібній підставі
Хтось
на поручень крісла мого поставить –
пахучо-ї!
як світанки колишні земні мої…
поскрипує,
стиха погойдує
крісло моє,
плетене із соломи –
насолода!
знов опинитися вдома
після походу
роздерто!
ілюзорні тенета
дзиґами
звідусіль кружеляють планети,
і кожна радіє-наспівує
ім`я твоє-моє –
Ким насправді ми Є…
Радість і Красота!
Єдність наша свідома –
МИ
Удома…
кажуть, що нам приснилася
земна історія вся
11.09.2014
(...з відтінком од Рея Бредбері)
Найбільше сподобалося, що саме на кріслі плетеному із соломи "на забутій у Просторі-Часі
гранітно-бло́ковій міжгалактичній трасі,
посередині, на vip-смузі" так невимушено і спокійно можна пити каву. Неперевершено!!!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, саме головне - невимушено і спокійно... бути собою і водночас - бути у зв"язку з усім світлим світом - Всесвітом... таке можливо в дитинстві і в "кращих світах" - які ми самі собі творимо... або НЕ творимо - але прагнемо того - невимушеності і спокою... може не всі, але чимало з нас... приємно, що Ви саме цей нюанс акцентували...
Цікавий вірш- роздуми. А хто ж ми насправді є? І для чого ми тут на Землі? На землю приходимо вчитися. Бо Земля і є справжнє пекло. Відшліфовуємо тут свою душу і повертаємось додому. Але сумніви у Вашому вірші є, бо на віп-смузі все ж таки ви поставите крісло, і хтось піднесе Вам кави.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, учні ми... а з кріслом на віп-смузі я побуду стільки, скільки цього буде мені хотітися - отак побайдикувати... на дзиги помилуватися... я бачу "дім" - як необмежений ні в часі, ні в засобах - процес творчості - хоч квітки сіяти, хоч зірки... хоч нові світи вигадувати чи у вже існуючих призахідні небеса розписувати всіма кольорами... аби лиш Радість...
а Хтось - це власна воля - хочеш кави - на... хочеш, щоб Хтось її тобі поставив - так і станеться - бо десь Хтось сам захоче так тебе потішити - кави тобі налити... колись і ти захочеш якось розважити-уважити - когось... Єдність - це зв"язок усіма можливими виявами Любові, а отже - взаємотурботи
особливо - ...смерті нема
але є розлука... так,що аж...
…на забутій у Просторі-Часі
гранітно-бло́ковій міжгалактичній трасі,
посередині, на vip-смузі,
поставлю крісло, плетене із соломи,
зручно всядусь у ньому – нога на нозі –
чашку кави
на потемнілій срібній підставі
Хтось
на поручень крісла мого поставить –
пахучо-ї!
як світанки колишні земні мої…
- а ось тут чомусь мені такого улюбленого у далекому дитинстві Бредбері - може воно і трохи недоречно - саме така асоціація,але... Взагалі,тема порожніх - саме не покинутих,а порожніх,точніше - наповнених чимось незнаним - а швидше просто забутим - міст і місць - то якась така дуже болюча точка в мені...
Хоча ВАШ твір зовсім не про покинутість чи порожність - зовсім навпаки...
... Класно!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ТАК!!! БРЕДБЕРІ! і покинутість - бо там - УДОМА - і Єдність і Усамітненість-із-собою-Богом - одночасно... і це так класно...
дякую, Ляночко... Ваші сумніви завжди обманюють Вас...