Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Мантихора: Казка про заздрість - ВІРШ


Мантихора: Казка про заздрість - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 27

Пошук


Перевірка розміру




Казка про заздрість

Колись у нашому дворі жила одна дівчина. Була вона собою гарна, працьовита й талановита, мудра та добра, завжди охайна, з довгими косами та доброю посмішкою на чистенькому личку... І звали її Руся. Усі хлопці - і з нашого двору, і з сусідніх - постійно влаштовували змагання, а то й бійки за право вважатися її нареченим. Та Руся була чемна і неприступна! Подейкували, що чекала коханого з армії... Одного разу в нас з'явилися нові сусіди. Ніхто не знав напевне, звідки вони приїхали, бо вони самі це приховували, як могли. Ніхто їх особливо не любив, бо вони й самі були не дуже дружелюбні, та й донька їхня, Мося, вся була в батьків - немита-нечесана, агресивна та байдужа до чужого горя, могла пнути цуценя або й камінь в нього кинути... Ніхто не хотів дружити та гратися з Мосею, а вона ображалася на це і кидала каміння вже в інших дітей. Особливо ж великою була її заздрість до Русі, яку всі любили й поважали. Йшли роки, Мося трохи підросла, навчилась митися та заплітати косу зі стрічкою - однісінькою, на яку змогла випросити грошей у жадібного пияки-батька. До того ж вона навчилася користуватись косметикою та вправно приховувала синці від недосипу та вічних побоїв... Декому з хлопців вона навіть починала подобатись. Та все одно слава Русі не давала їй спокою! Мося була наче одержима: вона робила все, аби занапастити старшу та гарнішу подругу, яку на людях навіть звала сестрою, бо часто доношувала її сорочки... Одного разу, прибігши з клубу, коли ніхто не схотів її запросити на танці, Мося залилася слізьми, проклинала долю і батьків, а найбільше - красуню-сусідку Русю. Аж раптом в її голові зародився геніальний план! Вона викрасила своє темне волосся у колір спілої пшениці, наділа найкращу з подарованих Русею сорочок - і знову побігла до клубу. На неї одразу звернули увагу, бо ніхто не впізнав у ній сусідку-заморашку Мосю, хоча і крутилося щось непевне у пам'яті. Її одразу запросив на танець один з видних хлопців на ім'я Поль, якому вона представилась як Рося. І все могло бути добре, вона вже мріяла про весілля та новосілля... Аж раптом Поль сказав, що добре знає, хто вона така, але не видасть, бо вони можуть допомогти одне одному, адже він без тями закоханий в Русю і хоче з нею одружитися, а Мося-Рося хоче отримати всю її славу... І вони домовилися. План спрацював: батьки Русі повірили пліткам, що розпустила Мося та підтвердив Поль. Вони не могли допустити безчестя своєї єдиної та улюбленої доньки - і віддали її заміж за Поля. Руся плакала, страждала, впадала у відчай - та багато років боролася за правду, але доля її була трагічною... Минуло вже багато років з того часу... Все змінилося. Рося стала заможною, обманом та плітками накопичивши чуже майно. Поль став справжнім чоловіком, усвідомив колишню помилку та розірвав усі стосунки з Росею, обмежившись звичайним вітанням при зустрічі. Русі вже давно нема, та її донечка Уна так на неї схожа! Така ж гарна та чемна, хай не завжди усміхнена та нарядна, але така ж талановита, волелюбна та спрагла до правди! Ще маленькою вона часто втікала з дому, не витримуючи жорстких та нелюдських вимог батька - бути такою, як він, та забути голос матері в крові! Кричала: "Воля або смерть!", просила допомоги в тієї, що звала себе старшою сестрою, та Рося знов і знов ставала на бік Поля й піддавала Уну жорстокому покаранню... Але час іде. Уна стала дорослішою, а Поль - мудрішим. Після багатьох років життя з нерідною старшою сестрою він навіть радіє за те, що тепер його дочка-красуня живе у власному домі та вчиться самотужки вести господарство, хоча Рося ще й досі постійно сує свій ніс та заважає робити по-своєму... Навколо Уни, як колись навколо Русі, знову в'ються хлопці, хизуючись один перед одним своєю вправністю... І знову Рося не має спокою! Тепер вона каже, що колись вона звалася Русею, та намагається всим довести, що всі наряди молодої красуні - то її рук справа, хоча Поль ще пам'ятає, як Мося випрошувала в Русі її старі сорочки... --- Всі імена змінено, усі збіги не випадкові ;)

ID: 506094
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.06.2014 13:26:20
© дата внесення змiн: 19.06.2014 21:08:17
автор: Мантихора

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (818)
В тому числі авторами сайту (21) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Lesya Vladimirova, 07.07.2014 - 22:05
12
 
Мантихора відповів на коментар Lesya Vladimirova, 01.01.1970 - 03:00
friends
 
Вікторія Т., 19.06.2014 - 23:10
Цікава трактовка історії!
Так, стосунки між країнами часто нагадують стосунки між людьми, з тими ж хитрощами й обманом.
 
Мантихора відповів на коментар Вікторія Т., 01.01.1970 - 03:00
wink
 
Велес Є, 19.06.2014 - 20:11
однозначно. хоча троха плутаєшся. треба перечитати, щоб мораль узяти
 
Мантихора відповів на коментар Велес Є, 01.01.1970 - 03:00
Мораль - в останньому реченні, під рисочками wink
 

Нові твори